Поєдинок року

Серед негативу — парламентської кризи, інфляції й загальної весняної депресії — нарешті доля підкинула справжню перемогу — ту, якою гордяться всі, яку кожен українець сприймає як свою. Перемога абсолютного Чемпіона світу за версією IBO, IBF та WBO у важкій вазі Володимира Кличка, який у неділю здолав суперника — російського боксера Султана Ібрагімова — стала тріумфом для всієї України — святкували всі! Навіть ті, хто о четвертій ранку, в неділю, не дивився пряму трансляцію поєдинку, переглядав її увечері, адже спостерігати, як перемагає свій — надзвичайно приємно.

Як і прогнозували провідні спортивні спеціалісти, поєдинок завершився повною перемогою Володимира Кличка. Помітно було, що Ібрагімов зі своїм невеликим зростом просто не знав, як здолати Кличка, який, окрім зросту, мав ще цілу низку переваг над ним. Тим більше, що з головною зброєю російського боксера — швидкістю — Володимир успішно справлявся, тримаючи Султана на відстані за допомогою свого знаменитого лівого джеба. Тому всі 12 раундів українець повністю домінував, а намагання Ібрагімова щось змінити мали епізодичний і навіть відчайдушний характер...

Володимира Кличка вже привітали Президент України Віктор Ющенко та прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. «Ми сповнені почуттям національної гордості за Вас і здобуту Вами переконливу перемогу в об’єднавчому боксерському двобої», — зазначається у вітанні Президента. А в привітанні прем’єр-міністра сказано: «Ви ще раз продемонстрували Професіоналізм з великої літери... Впевнена, що такі люди, як Ви, Володимире, роблять сьогодні для України, для її визнання більше, ніж всі політики, депутати, чиновники разом узяті».

Самокритика Юлії Тимошенко наштовхує на думку: саме чиновники, політики і депутати повинні не «піаритися» при кожній можливості, а скромно й майже непомітно займатися тим, щоб такі, як брати Клички, сестри-тенісистки Бондаренко, сестри-біатлоністки Семеренко і всі рівні їм по таланту й духу в мистецтві й науці здобували славу самі й прославляли Україну в світ. Адже перемога Володимира Кличка — це та висота, яку Україна, з її талантами, може досягти практично в кожній галузі — від космічного кораблебудування до оперного співу. Якби ж тільки наші таланти та генії відчували хоч якесь «дихання держави» за спиною. Причому не тоді, коли вони вже досягнуть своїх висот і державі нічого не залишатиметься як ними пишатися, а тоді, коли потрібні кошти на тренування, тренерів, участь у змаганнях тощо. Адже одна справа — власна віра в свої сили, а інше — віра держави, підтримка країни. Наприклад, як це зробила з братами Кличками... Німеччина.

Так, 16 листопада 1996 року в Гамбурзі (Німеччина) Віталій та Володимир успішно дебютували на професійному ринзі. Тоді ж підписали контракт із німецьким клубом професійного боксу «UNIVERSUM BOX-PROMOTION». Вже через півроку професійної кар’єри про них говорили, як про можливих претендентів на звання чемпіонів Європи. І вони справдили надії: 23 жовтня 1998 року Всесвітня боксерська організація визнала Віталія кращим інтерконтинентальним чемпіоном 1998 року, 11 листопада 1998 року ім’я Віталія Кличка було внесено в «Книгу рекордів Гіннесса» як першого чемпіона світу з боксу в суперважкій ваговій категорії, що виграв нокаутом 26 двобоїв, затративши на це найменшу кількість раундів. Цим досягненням він перевершив навіть «Залізного Майка» — Майка Тайсона. У січні 2000 року в рейтингу спеціалізованого німецького журналу «Boxsport» кращим боксером 1999 року був визнаний Віталій Кличко, через рік в тому ж рейтингу кращим боксером 2000 року став його брат Володимир.

Усього за три роки Віталій та Володимир Клички пройшли шлях від 200-го місця у світовому боксерському рейтингу до престижних титулів. Зокрема, за 6,5 років Віталій став інтерконтинентальним чемпіоном за версією WВО, чемпіоном Європи, інтерконтинентальним чемпіоном за версією WBA, чемпіоном світу за версією WBO. За цей же час його брат і теперішній переможець Володимир завоював такі титули: інтерконтинентальний чемпіон за версією WBC, інтерконтинентальний чемпіон за версією WBA, чемпіон Європи, чемпіон світу за версією WBO.

Ця модель стрімкого шляху до успіху синів льотчика і викладачки — яскравий приклад, як кожен «пересічний» українець може стане непересічним. Тож претензія про незатребуваність вітчизняних талантів — до кожного українського політика, кожного депутата, кожного високопосадовця, серед яких не знайдеться жодного, хто б міг похвалитися здобутками (перед Україною і для України!), хоч трохи схожими на ті, що дали нам брати Клички. Вчіться в них перемагати себе, та свої амбіції, тривалій роботі, самовдосконаленню, дисципліні та силі волі. Вчіться відчувати за собою не лише приватну охорону, а цілу державу.

КОМЕНТАР

Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, докторант Інституту соціальної та політичної психології АПН України:

— Хоч як це не прикро, але у нас є дуже мало причин для відчуття національної гордості, підйому національних почуттів. Та все показує, що кожна людина має в них потребу. Підтвердження тому — поєдинок Кличка й Ібрагімова чекали не лише любителі боксу, а й вся Україна і те, що Володимир Кличко переміг — дуже важливо для самопочуття українців. Це правда, що причини для гордості за Україну в останній час нам дають чи не одні спортсмени, але в України є дуже високий потенціал — і мистецький, і науковий і, звісно, спортивний. На жаль, він не задіяний, наша держава по великому рахунку, байдужа до тих, хто міг би їй принести славу. Так, Володимир і Віталій Клички — переможці і чемпіони, відомі у всьому світі, вони репрезентують Україну з кращої сторони. Але спрямовували їх, підтримували, тренували — тобто, вкладали в їхнє становлення гроші і сили — на жаль, не українці. Тим не менше брати Клички ніколи не поривали стосунків з Україною, вона завжди була для них і залишається важливою.