Президента не залишає думка порадитися з народом

Бо судячи з наполегливості, яку можна порівняти хіба що з дилерською активністю рекламної тітки Асі з «АССом», цей пунктик — важливий компонент неоголошеної президентської кампанії. Коли не сказати — її зриву з усіма наслідками, що з цього випливають. Зрештою, будь-яке голосування можна розглядати як репетицію виборів.

Спочатку ми почули, що Президенту хотілося б дізнатися про всенародну думку про подовження перехідних положень Конституції — у тій частині, яка стосується небажання Леоніда Даниловича за три місяці до виборів залишитися без економічних батога і пряника в руках. Потім прийшло розуміння — ентузіазму в народу ця складна тема не викличе. Куди простіше подати голодним масам «ворога», заброньованого депутатським мандатом, розповісти, що він, цей недоторканний, поїв усі засіки Батьківщини, і попросити в народу поради: нехай доїдає те, що залишилося, чи скасуємо недоторканність і суворо покараємо вражину? Рівноцінним цьому може бути лише питання — чи хочуть громадяни, аби подорожчала горілка, чи щоб подешевшала ковбаса.

Проте з цим референдумом про недоторканність трапився «облом». Адміністрація Президента, яка ринулася виконувати президентську команду з грацією слона у посудній лавці й попалася на гарячому, досягла поки що тільки одного: у відповідь на боягузливо-таємну метушню, спрямовану на організацію «народної ініціативи», пролунала цілком гласна відповідь спікера Ткаченка й цілком дружне подання Верховної Ради в Конституційний суд поправок у Конституцію (зокрема про ліквідацію інституції Президента). Це, мабуть, аби ясно було: хто визначатиме умови гри, торгів і «співробітництва» не лише на найближчий період, а й на віддалену перспективу... До речі, подобається комусь чи ні ідея такої стрімкої постановки питання про перехід до парламентської республіки, є підозри чи впевненість у тому, що «не перший, але й не другий» уже не хоче бути «полуторним». Лякає когось чи тішить повернення влади Радам — слід усе-таки визнати: ВР діє в конституційному полі. І спровокував результативну активність ВР саме Президент, котрий дуже своєчасно благословив свою адміністрацію на неконституційну діяльність стосовно організації «народної ініціативи», про що спікер і депутати дізналися при перших же незграбних рухах. Тепер в АП шукають, хто «сів на зраду», спростовують привселюдно неспростовне і... клянуть Президента за «несміливість». Позаяк референдум, після якого можна було б посилити боротьбу з корупцією й оргзлочинністю в розумінні виконавчої влади — пересадивши одну половину депкорпусу і налякавши цим другу — це єдина можливість для Леоніда Кучми затриматись у кріслі на другий термін! Тут немає найменшого перебільшення: досить почитати декотрих авторів дуже-дуже інформованої газети, наближених до певних дуже-дуже впливових органів. Коли відкинути всі навороти, покликані свідчити про незалежну позицію видання, і навпаки приплюсувати заявлене ігнорування «правових аспектів організації» неправового референдуму — отримаємо повну картину задуму, який зірвався в АП. Суть у тому, що з усього арсеналу можливостей глави держави, котрий провалив усе як усередині країни, так і зовні, не виконав жодного пункту своєї передвиборної програми, залишився тільки один патрон і час лише на один постріл. Він зараз я-а-ак дав би по корупції та злочинності, він би я-а-ак спитав у колишнього родича і кримського прем’єра Анатолія Франчука, навіщо той, ризикуючи кріслом і таки втративши його, вхопився за мандат. Він я-а-ак вилаяв би Олександра Волкова: навіщо пішов із помічників Президента в парламент, мало чого там Гриша Омельченко пише? Це так, на поверхні, на слуху. Леонід Данилович дуже народу сподобався б. Народ — він готовий і без хліба, коли щодня страта на площі. Проте... Депутатська недоторканність, яку депутати не віддають добром. Що тут вдієш, крім референдуму? Правда, та сама дуже-дуже інформована газета засуджує Президента за те, що пропустив «дуже зручну нагоду розігнати ВР під приводом її неефективної роботи» — у зв’язку з поданням у Конституційний суд «антипрезидентського» законопроекту. Хотілося б, звісно, подивитися на реалізацію «розгону». Однак можна втішити «демократичну» пресу: таких «нагод» буде, мабуть, ще багато. Та «зручними» їх називати все-таки не з руки: як свого часу вказував «один хлопець» у цій же газеті — парламент може переграти Президента тільки на правовому полі. Отам він його зараз і переграє у зв’язку з дикою неефективністю метушливих рухів АП. До речі, саме тепер стало ясно, чому з тих самих джерел настійливо запускають інформацію, нібито за всіма даними вже точно вимальовується перспектива «Мороз — Президент». На здоров’я, звісно, але «аргументуйте аргументом», будь ласка! Де очки набрав, що такого рейтингового сотворив, чим освіжив народний до себе інтерес — звідки «приплід» упевненості? А це, виявляється, не «впевненість», а інерційний рух «шурхоту», яким ініціатори «рішучих дій» Президента стимулюють Леоніда Кучму, нещадно експлуатуючи його особисті антипатії та страх, що стали широко відомими ще зі спікеріади.

Цікаво, що багато хто при слові «референдум» відповідає, наче паролем, — «Горбулін», підозрюючи чомусь, що ідея може належати секретареві РНБО. З, очевидно, найкращих поривань, газета, яка тужить через те, що Президент не розігнав парламент, запитує в інтерв’ю в пана Горбуліна, мовляв, «подейкують, що є ідея відмінити вибори, розпустити парламент, зробити ставку на президентське правління... «Володимир Горбулін (наші поздоровлення з 60-річчям!) відповідає: «Я не прихильник «надзвичайлівки» і силових заходів. У нас є Конституція, і нікому не дано право порушувати Основний Закон держави». При всіх допусках немає підстав сумніватися, що досвідчений політик Горбулін не хотів би закінчити свою політичну біографію ганебною сторінкою. Як немає підстав випускати з уваги: мабуть, у потилицю Горбуліну нетерпляче дихає молода поросль, готова на альтернативі демонструвати яку завгодно рішучість. І референдум — це лише початок, мінімум... А що зупину, можливо, не буде у зв’язку з дефіцитом ідей, то свідчення тому довго чекати не довелося. Не встигла зійти фарба сорому з деяких «адміністративних» облич, вимушених привселюдно брехати, нібито Президент і його адміністрація не мають стосунку до підготовки референдуму про скасування недоторканності, як відразу від Леоніда Кучми, котрий відвідував Польщу, ми почули: він знову готовий провести референдум — цього разу про президентську чи парламентську республіку! Це як пустун, котрий дістав прочухана, вискакує за двері і звідти показує язика — ось, мовляв, вам, однаково не заспокоюся...

Напевне, якщо Леоніду Даниловичу показати телеграму, яку отримали наші посольства за кордоном, із вимогою проінформувати МЗС про кількість потенційних виборців, котрих можна мобілізувати для голосування в посольстві, він знову здивується: який референдум? Мабуть, в аналогічних випадках генерал Голль казав: «Політик до такої міри не приймає на віру свої слова, що завжди дивується, коли інші розуміють його буквально».

Однак у нашому випадку є небезпека того, що одної чудової миті «відбій», пролунавши слідом за черговою президентською командою «вперед!», може вже просто не мати значення. Усе залежатиме вже не від Президента, а від кар’єрних чиновників і крутих бізнес-політиків, коли над усяке сподівання їхні різновекторні інтереси різко зведе страх утратити годівницю, а ще більше — патологічний жах відповідати перед новою владою за розбазарену країну.

Певну надію на те, що цього таки не станеться, дає, як не дивно, пустовойтенківська «Злагода», що її найголовніший «демократ» зібрав як широку коаліцію на захист «курсу реформ», себто головного «реформатора». Те, що в керівництво, в заступники начальника «Злагоди» ввійшли представники СДПУ(о) й НДП, говорить про відтепер спільний «дах» двох близьких до влади партій, проте ніяк не про їхні спільні інтереси. «Якщо дружать кішка з собакою — вони дружать проти кухаря», — стверджував мудрагель Цвейг...

Стосовно чергового референдуму, то у Верховної Ради з’явився шанс: негайно піти назустріч Президенту, привести відповідний закон у відповідність з Основним Законом і, використавши своє конституційне право, дати змогу народу відповісти на запитання: «Ви «за» скасування інституції Президента, якщо Кучма має намір залишитися на другий термін?» — «Так, ні». Після отриманої відповіді можна спокійно готуватися до президентських виборів, позаяк увесь шарварок пов’язаний сьогодні все-таки не з президентством як таким, а з конкретним Кучмою, котрий, на жаль, не розуміє, що «держава — це я» — зовсім не про нього...