...Про подвиг Геракла

Спортсменом Віталієм Кличком цікавиться весь світ. Все, чого можна було досягнути в боксі, він досягнув (абсолютний чемпіон). Як він сам каже, «плани є — викликів немає». Але нині у Віталія нова мета — заявити про себе як про успішного політика. Поки що йому це вдається. Є динаміка зростання популярності в Україні. Це й не дивно. Запит на якісну альтернативу в українському суспільстві дуже високий. Цього тижня лідер партії «УДАР» Віталій КЛИЧКО побував у гостях у редакції «Дня».

«ЧОМУ ПОЛЯКИ, ЧЕХИ, СЛОВАКИ, УГОРЦІ, ПРИБАЛТИ ЗМОГЛИ, А МИ — НІ?»

Лариса ІВШИНА: — Віталію, ви останнім часом багато подорожуєте по країні, зустрічаєтеся з людьми. Які у вас враження?

Віталій КЛИЧКО: — Ситуація, яка склалася сьогодні в Україні, дуже складна. Двадцять років тому я був молодою людиною — мені було якраз двадцять. Я голосував за незалежність України і мріяв про нову країну. Я думав, що тоді, після розпаду Радянського Союзу, ми нарешті зможемо побудувати свою демократичну державу з найкращими умовами для життя, де кожен матиме перспективу, бачення майбутнього... На початку 90-х ми мали майже однакові умови із Польщею, різниця була невелика. Так от, боксуючи нещодавно в цій країні, я побачив, наскільки змінилися наші сусіди. Я був дуже здивований, тому що сучасна Польща більше нагадувала мені Німеччину. Різниця між Україною та Польщею не просто збільшилася, вона величезна. У мене виникає питання — чому поляки, чехи, словаки, угорці, прибалти змогли, а ми ні? Ми ж мали майже рівні умови? А тому що ми вже 20 років говоримо правильні речі, але нікуди не рухаємося. Знову ж таки — чому? Відповідь проста: люди, які керують країною, цього не бажають, ментально вони залишаються радянськими, не відчувають викликів сучасного світу, не готові працювати по-новому. Існуюча ситуація їх влаштовує: в такому стані легше використовувати потенціал країни для свого збагачення. Але хочу до них донести: неможливо жити в країні і бути відділеним від суспільства.

Л. І.: — За великим парканом не сховаєшся. Дуже наївно сподіватися, що це можна здійснити в сучасних умовах прозорості. Така ситуація є викликом для нового покоління політиків — привнести якість в політику. Ви точно описали складові поганого емоційного стану суспільства. Але з вашої точки зору, що може змінити країну? Напевно, треба здійснити подвиги Геракла, щоб у цих умовах здобути підтримку людей?

В. К.: — Не потрібно робити подвиги Геракла, потрібно просто працювати. Хоча завали і провали в економіці, соціальній політиці, гуманітарній сфері дійсно нагадують авгієві стайні, які потрібно розгрібати. Люди відверто кажуть, що вони прагнуть змін і готові відстоювати свої права. Вони очікують позитивних змін, але, на жаль, не бачать світла в кінці тунелю. Після Помаранчевого майдану люди розчаровані. Політики, які стояли на сцені, не виправдали надії. Всі вони — і ті, хто був при владі раніше, і ті, хто там зараз перебуває, — вже мали можливості і час, щоб реалізувати свої обіцянки. Ці політики вже багато років займають високі кабінети і роблять все, щоб там залишитися й надалі. Тому не треба себе заспокоювати, що цей політичний клас може змінитися сам і щось змінити в країні. Нам потрібно змінювати систему і людей у владі. Приклад Грузії. Ця країна знаходилася в гірший ситуації, ніж ми: одна з найкорумпованіших держав у колишньому Радянському Союзі. Але вони змогли провести реформи, причому, в дуже короткий термін. Грузія стала зразком для всіх. Чому? Тому що є політична воля. Якщо чиновник декларує одне, а живе по зовсім іншим стандартам, як у нас, то люди це бачать. Зміни треба починати із себе.

До мене часто звертаються із запитанням: «Віталію, вам що, немає чим зайнятися? У вас є все для того, щоб отримувати задоволення від життя. Навіщо вам політика?». Так, можна жити в гарних умовах в Україні, можна в таких же умовах жити за кордоном, бо там братів Кличків люблять не менш ніж в Україні. Особливо в Німеччині. Але я не хочу жити за кордоном. По-перше, щоб там жити, потрібно народитись в цій країні, мати місцевий менталітет і бути частиною цього суспільства. У протилежному випадку, ти назавжди залишишся там іноземцем. По-друге, я люблю свою країну. Для мене є великою честю служити Україні. Я не можу всіх перевезти закордон: маму, друзів, родичів... Я знаю, що Україна має дуже великий потенціал. Це найкраща країна у світі. Її можна змінити, і для цього у нас є всі можливості. Я знаю, що багато хто із-за кордону хочуть нам допомогти, але, на жаль, нинішні українські політики — це та каста людей, які не хочуть змін. Для них інтереси фінансово-промислових груп є вищими за інтереси суспільства.

«...Я ПРАЦЮВАВ ЕКСКУРСОВОДОМ»

Л. І.: — Як це змінити? Я все-таки наполягаю на тому, що це має бути подвиг Геракла. Мені здається, що це дуже добре підходить до того, що потрібно здійснити.

В. К.: — Кличко сам нічого не зможе змінити. Це має бути командна гра. Це має бути підтримка суспільства. Ми хочемо довести всім, хто ми, яка в нас платформа, ідея, принципи, цінності. Якщо люди поділятимуть наші погляди, тоді ми зможемо залучити до нашої команди суспільство. Звичайно, треба покладатися на молодь — це наше майбутнє. Я, наприклад, нещодавно зустрічався зі студентами Острозької академії. Мені дуже сподобалось наше спілкування. За півтори години я не почув жодного питання про спорт. Тобто молодих людей, які з великим задоволенням дивляться кожен наш бій, цікавить політика, моє бачення перспективи країни, напрямок нашого розвитку, цінності.

Л. І.: — Острозька академія — це насправді місце, де в останні роки намагаються побувати всі, хто полюбив Україну. Я пригадую враження колишнього посла Німеччини, який, прочитавши в газеті «День» про Острог і відвідавши згодом Острозьку академію, казав: «Я ніколи раніше не думав, що в Україні в часи європейського Відродження була академія». Це говорить про те, що не тільки тим, хто йде в політику, треба знати історію країни, а й нашим дипломатам. Україна має свою тисячолітню історію. Віталію, з цього приводу я хочу подарувати вам книгу «Сила м’якого знака», яка заповнює цю величезну історичну прогалину. Вона про те, як із слова «Русь» випав м’який знак і все, що було «руське», стало «русское». Книга дуже потрібна на сьогоднішній день. Думаю, вона допоможе вам відповісти на багато запитань, які ви, очевидно, ставили перед собою раніше.

В. К.: — Дуже дякую. Книжка — це найкращий подарунок, який взагалі може бути. Коли всі будуть святкувати Новий рік, я використаю цей час для підготовки до бою, а також матиму можливість і почитати книги.

Л. І.: — Головне в морі книг обрати кілька напрямів, на яких треба зосередитися. Це допоможе побудувати стійку політичну платформу. Взяти, наприклад, ілюстрацію з книги «Сила м’якого знака» — «Очі святого» (фреска з Десятинної церкви). Політик має це знати. Тому що як можна вирішувати долю Десятинної церкви, якщо київські міські депутати про це нічого не знають?

В. К.: — Думаю, багато людей не знають, що в свій час я працював екскурсоводом. Було таке бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» у готелі «Мир». Так от, у 1985-86-му році я обрав для себе практику — працював екскурсоводом по місту Києву для інших школярів, які приїжджали з усього Радянського Союзу. Тому про Київ, зокрема про Десятинну церкву, я знаю багато. Як можна щось будувати на місці Десятинної церкви, коли немає ніяких ескізів? Ми не можемо штучно відтворити те, чого ми не знаємо.

«БУДЕ ГРА НА ЧУЖОМУ ПОЛІ З ПРИЗНАЧЕНОЮ ОПОЗИЦІЄЮ... АЛЕ «УДАР» ПОДОЛАЄ П’ЯТЬ ВІДСОТКІВ»

Л. І.: — Віталію, ви сказали, що будете формувати свою команду, залучаючи суспільство. Чому люди мають вам вірити?

В. К.: — Тому що я декларую речі, які зрозумілі багатьом людям. Але не тільки тому. Я не хочу бити себе в груди й кричати: «Я — найкращий!». Знаєте, є хороше прислів’я (концентрована людська мудрість): «Хочеш зазирнути в майбутнє людини — подивись у її минуле». І ще одне прислів’я мені дуже подобається (воно якраз підходить до багатьох українських політиків): «Лис може змінити хутро, але свій характер — ніколи». Хай що б там говорили наші політики, хоч якими б гарними фарбами малювали все довкола, їхній характер не змінюється. Із цього приводу життєвий приклад. Зараз фракції Черновецького в Київраді немає, вона розпалася на різні фракції, взявши собі всілякі гарні назви —«Справедливий Київ», «Соціальна ініціатива»...

Ми впевнені в тому, що в українську політику повинна прийти нова генерація, нові обличчя, які візьмуть на себе відповідальність і зможуть довести, що в них є характер і воля до реформи. Ми свою команду формуємо за трьома ключовими принципами: бажання робити зміни, професіоналізм і відповідальність, відданість спільним цінностям. Третій — найважливіший чинник (моральні якості людини). Без цих трьох факторів ми нічого не зможемо зробити. Із кожним днем до нас приходить усі більше й більше людей. Ми працюємо з ними. Наше завдання — донести до кожного, хто ми, що ми й куди йдемо. Багато експертів прогнозують сьогодні, що можуть бути різні сценарії в Україні, зокрема, єгипетський або туніський. Це погані й неприпустимі сценарії. Кращий варіант — це вибори. Ми сподіваємося, що майбутні парламентські вибори якраз і стануть лакмусовим папірцем для всіх.

Л. І.: — Тут — детальніше. Новий виборчий закон викликав емоційну реакцію, й зрозуміло чому. Насправді владі вже на цьому етапі вдалося посварити опозиційні сили між собою. Чому так відбулося?

В. К.: — Я був здивований новим законом, який ухвалили з грубими порушеннями регламенту, без дискусії в сесійній залі, всупереч багатьом рекомендаціям Венеціанської комісії. Але більше мене здивували опозиційні сили. До голосування разом із більшістю вони робили зовсім інші заяви — про відкриті списки; про недемократичність виборів, якщо в них не братимуть участь Тимошенко та Луценко. Хочу наголосити — «УДАР» подолає й п’ять відсотків , і більш високий бар’єр, ми впевнені у своїх силах і сподіваємося на підтримку виборців, але ми виступаємо за чесні вибори й вважаємо, що проголосований закон ускладнює проведення таких .

Л. І.: — Цікаво, а, з вами, перед тим як голосувати, «Фронт Змін» чи «Батьківщина» консультувалися?

В. К.: — Із нами ніхто не консультувався. Але, наскільки ми бачили з офіційних заяв із преси, на тих же засіданнях КОДу обговорювалась інша позиція, опозиційні партії публічно виступали проти мажоритарки як системи, де найбільше може бути задіяно фінансовий і адміністративний ресурси. У засобах масової інформації кожен із них робив заяви, які, до речі, відповідали настроям суспільства, про те, що в найгіршому варіанті 75 відсотків має бути відведено для партійних списків. Також йшлося про відкриті списки. У реальності ж відбулося все навпаки. Тому їм нічого не залишалося, як говорити про великі досягнення опозиції. От тільки незрозуміло, в чому полягають ці досягнення. Кожен політик має перспективу, якщо він відстоює інтереси більшості суспільства і робить послідовні кроки. Я впевнений, що парламентська опозиція в цьому випадку зробила непослідовні кроки. Тому що говорили одне, а ухвалили зовсім інше. Цей закон не відповідає інтересам більшості українців. Парламент, обраний за цим законом, не відповідатиме політичним симпатіям українців, він консервує ситуацію, вдвічі зменшує опозиційні фракції в наступній ВР. Зрозуміло, що зараз ми будемо грати на чужому полі, де буде своя, призначена опозиція.

Л. І.: — Завдання ускладнилось.

В. К.: — Завдання не з легких. Я спілкуюся з багатьма європейцями, в тому числі, — послами. Вони здивовані. На сьогоднішній день світ глобальний, тому європейська спільнота зацікавлена в тому, щоб на кордоні з Європейським Союзом була демократична країна зі стабільною політичною ситуацією та економікою. Якщо цього немає, ця країна може нести загрозу для Євросоюзу. Європейці допомагають консультаціями, вони бажають, щоб ми стали більш демократичними. Але про яку демократію ми можемо говорити, коли ухвалюється такий виборчий закон, коли немає діалогу між владою та опозицією? Замість діалогу опозиція сидить за парканом чи, ще гірше, — за ѓратами. Якщо далі так піде, то за ѓратами в один момент можуть опинитися всі. Але цими ѓратами вже буде міжнародна ізоляція.

«МОЖЕ НАСТАТИ ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ...»

Микола СІРУК: — Сьогодні точиться багато розмов навколо того, відбудеться саміт «Україна — ЄС» 19 грудня чи ні. Як ви вважаєте, що мають зробити обидві сторони, а головне — українська влада (ви це знаєте від багатьох європейських політиків), щоб цей саміт відбувся?

В. К.: — Я впевнений у тому, що якщо ми зараз не підпишемо Угоди про асоціацію, то ситуація буде заморожена на багато років уперед. Невідомо, коли наступного разу ми зможемо повернутися до цього питання. Дуже велика проблема наших політиків у тому, що вони говорять одне, а роблять зовсім інше. Вони говорять про європейську інтеграцію, пріоритети, цінності, а насправді роблять те, що не відповідає жодним європейським стандартам. Це стосується як політики, так і суспільства в цілому. Європейці не розуміють — як опозиційний політик може сидіти у в’язниці? Він повинен нести політичну відповідальність за свої політичні кроки, а не кримінальну. Це визнані стандарти в демократичному світі. В авторитарних країнах діють інші правила. Ми чуємо про можливі санкції з боку Європи, але, з моєї точки зору, ці санкції не повинні застосовуватися до країни, вони мають стосуватися тих людей, які відповідальні за ситуацію навколо Тимошенко.

М. С.: — Ваш прогноз: чи прислухається українська влада до стурбованості Європи?

В. К.: — Не претендую на роль Нострадамуса, але сподіваюсь, що ми підпишемо Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Європейці мають не розчаровуватися й максимально намагатися впливати на ситуацію в Україні. Я принаймні буду використовувати всі свої можливості, щоб донести до представників ЄС позицію щодо необхідності підписання цієї Угоди до кінця 2011 року. І мене дуже хвилює, що й з української сторони вже пішли заяви про можливу «паузу» в євро інтеграції; про те, що парафування Угоди може не відбутися на саміті. Такі заяви та дії не відповідають очікуванням і настроям українського суспільства.

Л. І.: — Віталію, видно з усьому, що Президент ставиться до вас з повагою, постійно вітає з вашими спортивними досягненнями. У вас не виникало ідеї пояснити йому, як ви бачите вирішення цієї проблеми? Тому що складається враження, що глава держави має брак спілкування та об’єктивної інформації. Чи у вас немає такого враження?

В. К.: — У мене таке враження, що Президент отримує дозовану та обмежену інформацію про ситуацію в країні. Не вперше в історії України ми бачимо повторення такої помилки, коли оточення створює Президенту комфортні умови, які не дають можливості оцінювати справжню ситуацію в державі. Він втрачає відчуття реальності. Зараз щодо Президента цю тенденцію ще можна змінити, але якщо так і надалі буде, може настати точка неповернення.

«Я ПРИЙШОВ У ПОЛІТИКУ З «РОЖЕВИМИ ОКУЛЯРАМИ»

Іван КАПСАМУН: — Віталію, процитую уривок з книжки Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», який стосується вас...

В. К.: — Читав цю книжку. Цікаво. Але я чомусь весь час думав (це мої враження), що чоловік не може так думати. Це зовсім інша психологія.

І. К.: — Отже: «Дванадцятий рік Незалежності... Увечері на Майдані відбувся концерт «Справжня українська якість», як і належить справжній українській якості, — за участю матьорої російської попси. Проте чемпіон світу, інтелектуал від боксу Віталій Кличко, таки дав українську якість, в дуеті з відомим співаком прегарно проспівавши Гімн України. Розчулені кияни подарували йому гетьманську булаву, і він її поцілував під аплодисменти Майдану. А що? Був би хороший гетьман, по-сучасному мовлячи, президент. Може, послав би їх усіх в нокаут». Ліну Костенко часто називають пророком. Чи ставите ви собі за мету президентську посаду?

В. К.: — Думаю, сьогодні це питання не на часі. Для мене мета — щоб українці жили в нормальній європейській країні, де кожен зможе реалізовувати себе і матиме соціальний захист. Багато наших політиків приїжджають на Захід, але як туристи. А я жив там і вдячний долі за це, тому знаю життя простих європейців ізсередини: які там працюють закони, умови життя, захищеність громадян... Коли я починав свій бізнес в Америці, то був дуже здивований: перший рік — взагалі немає податків, другий — пільгове оподаткування. Вони сприяють бізнесу. Я знаю, як працює житлово-комунальна система в різних країнах, медична сфера, система освіти. Для мене політика — це інструмент. Скажу навіть більше: я ніколи не мріяв бути політиком. Якщо відверто, то це складна праця — без перерви й вихідних, але я впевнений, що нам вдасться це зробити. Останні 20 років минули, як одна мить. Наступні двадцять також швидко минуть. Головне, щоб ми знову не говорили про час втрачених можливостей.

Л. І.: — Який інструмент — через вибори в парламент? мера? Навіть, якщо не зараз, — на посаду президента?

В. К.: — Це питання не сьогоднішнього дня. Кожен політик має розуміти і порівнювати свої персональні амбіції з реальними можливостями. На сьогодні наша політична сила є четвертою в країні. Водночас ми наймолодші, нам півтора року. Наша мета — стати як мінімум третьою, як максимум другою політичною силою, мати велику представницьку фракцію в парламенті, що сформує більшість, і змусити тих політиків, які використовують Верховну Раду лише для того, щоб обстоювати свої бізнес-інтереси або інтереси окремих груп, піти звідти. Якщо ці люди й надалі залишатимуться в парламенті, то країна нікуди не рухатиметься. І в цьому напрямку ми ставимо перед собою дуже амбітне завдання. Досвід показав, що проблему переходу людей із однієї фракції в іншу можна вирішити. Сьогодні наша фракція в Київраді найбільша — еміграції в цьому скликанні не було.

Л. І.: — Що вам показав досвід людських розчарувань у Київраді? Яким чином можна уникнути переходів із однієї фракції в іншу?

В. К.: — Зізнаюся одразу, я прийшов у політику в «рожевих окулярах». Перша моя фракція побігла за посадами і за грошима 2006 року. Але потім на дострокових виборах ми сформували нову команду, яка й досі залишається монолітною. Треба декларувати чіткий фарватер дій. Кожен депутат, який належить до певної партії, повинен декларувати свої цінності. Якщо ми довіряємо один одному — адже без довіри неможливо, — тоді маємо можливість діяти разом. Я звертаюся до кожного: лише разом ми маємо силу. Ми прийшли в політику не на хвилину чи годину.

«НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО»

Л. І.: — Новий закон про вибори практично розколов опозиційний табір. Але частина опозиції, яка голосувала за цей законопроект, стверджує, що оновлений закон є стимулом для об’єднання на майбутніх парламентських виборах. Чи так ви це розцінюєте? Хто може бути потенційним союзником?

В. К.: — Наш союзник — це люди. Чому ми повинні обирати союзників серед політиків, які скомпрометували себе вже багато разів? Ми впевнені в тому, що повинні домовлятися, обстоювати власні принципи і, звичайно, бути послідовними у своїх діях навколо важливих для нас ідей, зокрема євроінтеграції. Ми апелюватимемо до журналістів і представників неурядових організацій уважно моніторити всі списки, всіх кандидатів у депутати. Це дуже хороша ініціатива громадських організацій — провести такий моніторинг і дати суспільству більше інформації про всіх політиків та кандидатів, ми всіляко підтримуємо її. Дуже важливим стає питання свободи слова, роботи ЗМІ. Не применшуватиму: від журналістів залежить формування громадської думки. Але за це також треба нести відповідальність. Якщо людина декларує речі та не виконує їх, суспільство має давати оцінку цій людині.

Вікторія СКУБА.: — Скажіть, будь ласка, чи реально сьогодні в Україні політичній силі чи політикові досягти на виборах намічених результатів, не заграючи з наявними промислово-фінансовими групами?

В. К.: — Так. Гроші — дуже важливі для проведення кампанії, особливо в українських реаліях, але це ще не все. Я багато разів звертався до людей і казав: наша політична сила об’єднує не грошима, а ідеєю. Досвід показує: якщо людина щиро сприйняла якусь ідеєю, то вона готова навіть віддати за неї життя, і це не пафос.

І. К.: — Нещодавно у своїй колонці ви написали, що «спорт навчив вас діяти за правилами, долати труднощі та, зціпивши зуби, йти до перемоги». А чого вас учить сьогодні політика?

В. К.: — У політиці я застосовую ті ж якості, що й у спорті. Причому вони допомагають не тільки в політиці, а й у житті. Українська політика вчить: бути хитрішим, швидко домовлятися, грати без правил... Можна одного разу прослизнути між крапельками, але все життя між крапельками бігати не вийде. Політика змушує вчитися щодня — не стидаюся вчитися, хоч це нелегко, життя іноді дає жорсткі уроки. Але знаю одне: якщо є бажання, велика мета, то немає нічого в житті неможливого. Якщо ти впевнений у собі, своїх силах, у тому, що ти робиш, і маєш велике бажання це зробити, то досягнеш успіху.

М. С.: — Чи готові ви до того, що проти вас буде використано адміністративний ресурс? Наприклад, нещодавно на одній зустрічі німецький посол розповідав, що ви чесний, тому бачить у вас задатки лідера. Проте йому заперечила німецька журналістка, яка заявила, що ви причетні до чорних схем нерухомості.

В. К.: — Коли я почав займатися політикою, то одразу відчув, що таке справжній чорний піар. Про себе я вже читав різне: що був рекетиром, що мій батько, будучи дипломатом, використовував дипломатичну пошту для перевезення зброї, наркотиків, що Кличко хворіє на хворобу Паркінсона... Я на це не звертаю уваги.

«ХОЧЕШ БУТИ КРАЩИМ — ПРАЦЮЙ З КРАЩИМИ»

В. С.: — Українським інтернет-простором ходить новина, що ви з братом Володимиром збираєтеся продюсувати мюзикл за відомим фільмом «Роккі», зокрема, розробляєте для цього мюзиклу боксерський складник. Це справді так? Чому ви зацікавилися цим проектом? Наскільки нам відомо, цей фільм не лише про бокс, там ще є потужна соціальна складова.

В. К.: — Це правда. Нещодавно ми презентували цей проект. Але розповім вам, як все розпочиналося. Перебудова — 1986 чи 1987 рік. Тоді ми мали можливість дивитися голлівудські фільми, які були заборонені в Радянському Союзі. Один з перших фільмів, які я побачив, це був фільм «Роккі». Я ніколи не знав цього актора — Сильвестра Сталлоне. Але той фільм викликав у мене надзвичайний подив. Він дав мені велику мотивацію, тому що показав внутрішній світ людини, якій ніхто не вірив і яка билася за звання чемпіона світу з чорношкірим чемпіоном та перемогла. Я закохався в цей фільм. Коли я був підлітком, у мене на стіні висів плакат зі Сталлоне. Звичайно, тоді я й гадки не мав, що колись багато років по тому цей Роккі сидітиме в першому ряду і триматиме кулаки за Кличка. Це був бій за таким же сценарієм, як «Роккі». Хлопець, якому ніхто не давав жодного шансу, бився з найсильнішим чорношкірим атлетом у світі —Леноксом Льюїсом. Це був для мене дуже драматичний бій, після якого Сталлоне сказав моїй жінці Наталці, яка сиділа поруч із ним: «У мене таке враження, що це фільм «Роккі». Відтоді, з 2003 року, ми товаришуємо. Якщо Сталлоне має змогу, то часто прилітає до нас підтримувати мене чи Володимира під час поєдинків.

І от минуло ще декілька років, і найпотужніший у світі концерн Stage Entertainment, який ставить мюзикли не лише у Лас-Вегасі чи Європі, а й на Бродвеї, звернувся до нас з ідеєю першої постановки мюзиклу «Роккі» й запропонував бути копродюсерами. На нашу думку, це неможливо зробити без «головного Роккі», тому ми звернулися до Сильвестра Сталлоне. Постав потужний концепт — Stage Entertainment, брати Клички та Сильвестр Сталлоне. Це має бути та ж енергія, ті ж емоції, щоб люди, які відвідають мюзикл, це відчули. Є хороше прислів’я: «Хочеш бути кращим — працюй з кращими». Ми раді, що Stage Entertainment» — найкраща у світі компанія, Сильвестр Сталлоне — один з найкращих акторів у світі, брати Клички — найкращі спортсмени в боксі (посміхається. — Ред.). Мюзикл буде презентований у Німеччині та Сполучених Штатах Америки. У нас немає сумніву, що він матиме резонанс. Я сподіваюся, що колись зможу привезти (текст буде німецькою, англійською мовами) цей мюзикл в Україну. Ми зробимо все для цього, щоб він мав своє продовження у нас.

І. К.: — До речі, своєрідним містком від спорту до політики для вас стала громадська і благодійна діяльність. Якими проектами в Україні сьогодні займається Фонд братів Кличків?

В. К.: — Цього року ми реалізували масштабний проект «Старт до успіху!». Кошти на нього зібрали на благодійному аукціоні, завдяки чому змогли оновити шість дитячо-юнацьких спортивних шкіл — у Києві, Горлівці, Кам’янці-Подільському, Хотині, Сєверодонецьку, а останню відкрили кілька днів тому в Севастополі. А з нового — в День студента оголосили конкурс для активної молоді, задіяної в студентському самоврядуванні. Переможці одержать грант та побувають на міжнародному конгресі з питань місцевого самоврядування.

Л. І.: — А які плани на «Олімпійський»?

В. К.: — Плани маю — виклику немає (посміхається. — Ред.).

Л. І.: — До Євро-2012 задіяні? Яким чином?

В. К.: — Свого часу ми робили презентацію нашої країни та обстоювали можливість України отримати право на проведення чемпіонату. Я також є в координаційній раді Євро-2012. Нельсон Мандела колись сказав відому на весь світ фразу: «Спорт має силу змінити світ». Я перефразую Манделу: «Євро-2012 має силу змінити Україну».