Про що говорило мовчання?
Відсутність своєчасної реакції уряду на світову кризу прем’єр Юлія Тимошенко пояснила небажанням сіяти паніку серед людей, і тим самим сприяти більш ранньому настанню колапсу української фінансової системи. Але якби Кабінет Міністрів разом із НБУ почав раніше протидіяти кризі, а не блокувати з допомогою БЮТ трибуну в парламенті, наслідки обвалу гривні вдалося б пом’якшити з набагато меншими втратами для вкладників українських банків.
У середу, 12 листопада, під час засідання соціально-економічної Ради при Президенті України, прем’єр Юлія Тимошенко пояснила, чому вона так довго мовчала про кризу. «Якби я зробила це публічно, тоді, можливо, криза настала б на чотири місяці раніше. Тому що, коли влада починає говорити про кризу, а не робить мовчки те, що повинна робити, то це нарощує ті проблеми, яких насправді без паніки не виникає», — пояснила вона. Отже, за словами прем’єра, уряд ось уже чотири місяці знає про кризу, яка насувається на Україну. Але мовчки й ефективно протистоїть їй, не бажаючи хвилювати свій народ. Спробуємо без допомоги прем’єра самостійно виявити приховані засоби пожежегасіння кризи в головному фінансовому документі країни — урядовому проекті бюджету на 2009 рік, надісланому до парламенту 15 вересня, два місяці тому. Одним із антикризових заходів є урізання соціальних витрат, затягнення поясів тугіше. Чи знайдемо ми це в проекті бюджету, відкликаному урядом із Ради 12 вересня?
Знаючи про кризу в економіці, уряд чомусь запланував збільшення прибутків бюджету на 92 млрд. грн. більше, ніж 2008 року, а витрати — на 99,4 млрд. грн. Цікаво, що реально 2009 року прибутки бюджету цілком можуть виявитися ще більшими. Але це буде інфляційний, а не реальний прибуток. І маскувати інфляцією свою боротьбу з кризою уряду було зовсім не обов’язково. Припустимо, більш скромні макроекономічні показники бюджету можна було розцінити на той час як сигнал про кризу, небажану для української економіки. І уряд свідомо їх спотворив, дещо прикрасивши.
Проаналізуймо інші антикризові заходи. Один із головних критеріїв боротьби з кризою — це консолідовані дії різних гілок влади. «У всіх країнах для протидії цій кризі об’єднуються всі еліти, влада й опозиція, парламенти, президенти та уряди консолідують зусилля для захисту національних інтересів. У нас усе навпаки», — заявила Тимошенко 20 жовтня. Справедливо. Але, борючись із кризою, принаймні з червня (на практиці кризові явища в економіці України стали відчутними в квітні—травні, якщо не раніше), 13 вересня Юлія Володимирівна чомусь не пускає в черговий раз представника Президента Романа Жуковського взяти участь в урядовому засіданні, на якому якраз обговорювався проект бюджету на 2009 рік. Як бачимо, нишком воюючи з кризою, Кабінет Міністрів голосно боровся з Президентом, що навряд чи можна розцінити як хороший антикризовий захід.
Які ж зауваження та пропозиції Президента Віктора Ющенка могли прозвучати на засіданні Кабміну 13 вересня? Нагадаємо, що за десять днів до нього, на брифінгу 3 вересня, Президент України Віктор Ющенко констатував, що через популістську політику уряду річна інфляція в країні становила 34%. Перегонів популістських обіцянок не уник і сам Президент, якого традиційні претенденти на крісло глави уряду, Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, так само втягли в невиправдано високі обіцянки своєму народові. Ну як же Президент може відстати від своїх прем’єрів у любові до власного народу? Але, справедливості заради, варто визнати, що Вікторові Ющенку все ще дуже далеко до пафосних обіцянок українських урядів, і це невеликий, але симптом можливого оздоровлення української економіки.
Українська виборча система з її відсутністю традицій відходу уряду у відставку у разі розпаду коаліції означає фактичну безвідповідальність влади перед своїм народом. Голови українських Кабінетів Міністрів вже звикли, що їм можна заявляти все що завгодно. Народ стерпить. І ніяк не зможе прискорити відхід у відставку уряду у разі невиконання ним своїх обіцянок. Ось чому лідери українських партій під час виборів до Ради та місцевих рад змагаються, хто більше наобіцяє виборцям. А після формування коаліції та призначення голови уряду, регіональної влади, сівши у високі крісла, починають боротися з наслідками своїх же солодких обіцянок, щоправда, звинувачуючи в цьому не себе, а свого попередника.
Світова криза, що докотилася до України, підводить межу під тотальним обманом виборців. Чим більше обіцяють народу на виборах політики, тим нижче вимушений опускати курс гривні НБУ і тим довше вкладники банків не можуть повернути собі свої гроші у випадку передчасного розірвання депозитних договорів. То що ж, виходить, БЮТ першим усвідомив необхідність сказати своєму народові правду й подав приклад щодо цього іншим політичним силам? Навряд чи. Людям, які не навчилися професіонально «вводити в оману» виборців за існуючої системи виборів і настроїв громадян, ніколи не прийти до влади. Тому в один день прем’єр пояснює, чому вона так довго мовчала про кризу. В інший — продовжує звалювати провину за неї на НБУ.
У понеділок, 10 листопада, журналісти, яких ще не встигли виставити за двері засідання Кабінету Міністрів, стали свідками несподіваної полеміки між зазвичай лояльним до влади міністром фінансів Віктором Пинзеником та прем’єром Юлією Тимошенко. Говорячи про надходження першого траншу кредиту МВФ у розмірі $4,5 мільярда, міністр необережно наступив на політичні граблі, непрямо визнавши відповідальність уряду за ситуацію на валютному ринку. «Сьогодні Україна отримала інструмент управління ситуацією. Завдяки підготовленій програмі та антикризовому закону, кредиту МВФ перший транш якого є на рахунках НБУ, ми отримали можливість керувати ситуацією, — зазначив Віктор Пинзеник. — Ми маємо можливість керувати курсом, ми маємо можливість забезпечити стабільну роботу банківської системи». Але Тимошенко перервала свого міністра. «Але я, Вікторе Михайловичу, тут хочу підкреслити, що уряд до курсу долар—гривня — інші валюти не має жодного стосунку. І не має жодного відношення у своїх функціях, у розподілі функцій до формування політики НБУ», — поправила свого міністра прем’єр. Ось вам і консолідація в боротьбі з кризою.
Уряд — окремо. Нацбанк — окремо. Для економіки роз’єднаність дій центрального банку та уряду — те саме, що різні ліжка в чоловіка та дружини — тривожний сигнал, що залучає до себе уявну участь друзів сім’ї. Що, по суті, й сталося на відданому на відкуп спекулянтам валютному ринку України до прийняття драконівських постанов НБУ.
На виборах багато українських політиків часто говорять цілком справедливі й правильні речі. Біда в тім, що, ставши владою, вони потім про них відразу ж забувають. На сайті БЮТ у його передвиборній програмі розділ «Інформаційна чесність» починається словами, з якими не посперечаєшся: «Маніпуляція інформацією робить неможливою побудову справедливості». Хороші, правильні слова, можливо, не дуже граматично вірні, але мудрі по суті. Але Юлія Володимирівна Тимошенко чомусь забула про свою виборчу програму. Хоч це — найчистіша правда. Брехня та умовчання нікого ніколи ні від чого не рятують. Ні людину, ні націю, ні уряд. Від них стає лише гірше. По суті, саме це й відбувається зараз з українською економікою.
