Прогноз на політичне післязавтра
«Что же будет с Родиной и с нами»? Принаймні — після 30 вересня. Це питання хвилює сьогодні практично всіх. Країна втомилася від трьохрічного виборчого нон-стопу — більшість громадян уже не вірить як у можливість раптового «встановлення справедливості», так і у «поліпшення життя вже завтра». Схоже, політичний популізм партій досяг прямо протилежної мети, адже за даними нещодавніх соцопитувань більше половини дорослого населення України не бачить серед політичних сил «достойних», а майже 15% виборців збирається голосувати проти всіх або взагалі не приходити на дільниці.
Дата дострокових виборів є «днем Х» скоріше для самих учасників перегонів, ніж для електорату, в інтересах якого начебто й затівалося переобрання парламенту. А це означає, що політична криза навряд чи завершиться одразу після підрахунку голосів. Отриману владу, якої ніколи не буває досить, треба буде ще поділити. Ставки на цих виборах дійсно є дуже високими: для одних — це останній шанс відігратися, для інших — спроба перемогти назавжди. У цьому сенсі ані «помаранчеві», ані «біло-блактитні» не зможуть, за визначенням, задовольнитися «половинчатими» результатами. Не випадково обидві сторони заявляють не лише про свою готовність до нескінченності оскаржувати сфальсифіковані проценти в судах, але й про ймовірний зрив виборів. Отже, певною мірою віртуальний виборчий процес може мати для суспільства цілком реальні наслідки, ось тільки стабільність серед них — найменш ймовірний.
Минулої п'ятниці спрогнозувати подальший розвиток політичних подій, а отже і застерегти громадськість від небезпечних сценаріїв намагалися учасники експертного круглого столу «Що очікує Україну після виборів?», який організував «Український форум». Здебільшого прогнози виявилися песимістичними. Вади виборчих перегонів — від ідейної порожнечі і безпрецедентного популізму до неприпустимої агресивності політичних опонентів — політики пов'язують із початковою невідповідністю їхнього призначення приписам Конституції. За словами першого президента Леоніда Кравчука, витоки теперішніх та майбутніх потрясінь у тому, що політична доцільність переважає над законністю. Член «Українського форуму» Віктор Мусіяка висловився ще категоричніше: «нелегітимні вибори породять нелегітимну владу».
Чим конкретно може закінчитися виборча авантюра? По- перше, переписуванням Основного Закону з метою посилити президентську владу — нещодавно про це вкрай екзальтовано заявили «помаранчеві» губернатори та деякі голови районних адміністрацій. Причому проект змін до Конституції, що готується «під Ющенка», — це навіть не повернення до Основного Закону 1996 року, а формування супер-президентської влади, аналогів якої ще не було в Україні. Окрім явних, тут є і приховані загрози, адже прийняття «нового» Основного Закону відкриє «нульовий відлік» президентських каденцій. Свого часу саме на таких підставах Конституційний Суд дозволив Леоніду Кучмі йти на «третій термін» — згодом подібний «дозвіл», цілком ймовірно, отримає чинний президент. При відновлених сильних повноваженнях спокуса скористатися цим шансом може виявитися дуже серйозною. Тим паче, що В.Ющенко фактично вже розпочав свою президентську кампанію.
По-друге, долю виборів, скоріше за все, вирішуватимуть судові скарги, а не волевиявлення громадян. Кілька таких сценаріїв оприлюднив екс-голова Верховного Суду, член «Українського форуму» Віталій Бойко. Наприклад, висновки ЦВК «не визнає» Вищий адміністративний суд, якому тепер передані повноваження щодо встановлення законності виборчого процесу. Або — ще радикальніше — Конституційний Суд ухвалює таки рішення стосовно незаконності Указів президента про припинення діяльності Верховної Ради, але — вже після проведення дострокових виборів. Як тоді бути з легітимністю новообраного парламенту? Як відмітив голова «Українського форуму» Володимир Семиноженко, дострокові вибори були покликані виправити «викривлену» волю виборців. Проте якщо вони зірвуться, воля громадян буде взагалі проігнорована, а на ще не розв'язану політичну кризу накладеться нова.
Судова тяганина викликана, як правовими колізіями, так і відмовою провідних партій визнати результати голосування, у свою чергу, призведе до зростання суспільно-політичної напруги. Саме тому, на думку політолога Олеся Донія, деякі політичні сили розраховують зовсім не на перемогу, а на поразку. Недієздатність Ради, яка на той момент триватиме майже півроку, матиме своїм непрямим напрямком поширення у суспільстві антипарламентських настроїв, а зрештою — і жаги «сильної руки». Проте, на відміну від Росії, де існує багатовікова державницька традиція, в нашому випадку авторитарний лідер ризикує просто не втримати владні важелі.
Між іншим, на закріплення у суспільній свідомості образа депутата, як «ворога народу» працює й політична реклама певної політичної сили. «Відраза до конкретного народного обранця, який тільки курить сигари та їздить на лімузині, може перетворитися на відразу до законодавчої гілки влади як такої», — підсумував Віктор Мусіяка. Ще в травні «Український форум» публічно обговорював питання «Чи є загроза українському парламентаризму?». Сьогоднішні події зробили цю загрозу більш ніж очевидною і, на жаль, підтвердили висловлені тоді побоювання.
І, нарешті, ризики для вітчизняної «заполітизованої» економіки. Про них говорив директор Інституту економіки та прогнозування НАН України Валерій Геєць. Соціальні зобов'язання, які наразі охоче беруть на себе партії, змагаючись «хто більше пообіцяє виборцям», фактично не мають економічного підґрунтя для реалізації. Країна вже живе «в борг», приватизаційні ресурси наповнення бюджету на сьогодні майже вичерпані, до того ж економічна кон'юнктура, зумовлена падінням долару, є несприятливою для українських експортерів. Єдине, що може врятувати економіку від системної кризи — це комплексні ліберальні реформи. Але чи здатні сприйняти правий економічний проект «зіпсовані» повальним популізмом політикум і суспільство? Дуже сумнівно.
На думку фахівців, і конституційний плебісцит, у якому зацікавлені всі великі партії, і можливе створення широкої коаліції не є панацеєю від майбутніх політичних конфліктів. Припинити «гратися у референдуми» бо у сьогоднішній ситуації вони тільки розколюють націю, закликав політиків Анатолій Матвієнко, кандидат у депутати від НУ—НС. Його підтримали політологи. Зокрема, директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв відзначив, що оголошувати чинну Конституцію недосконалою аж до «неробочого стану» — це кривити душею. Адже Основний Закон просто не виконується. Щоб реально «перевірити» парламентсько- президентську форму правління, треба хоча б раз зіграти за її правилами. Щодо «помаранчево-блакитної» коаліції — вона можлива, але все ще неприйнятна для електорату. Об'єднавшись з НУ—НС, Партія регіонів зрадить своїх виборців у принципових для них питаннях мови і позаблокового статусу України, отже, повторить долю НДП або СДПУ(о), наголосив виконавчий секретар «Українського форуму» Георгій Крючков. Додамо, що те ж саме очікує й «Нашу Україну», але з дещо іншої причини — всі вітчизняні «партії влади», які намагалися диктувати свою волю Верховній Раді, у нас завжди погано закінчували.
Впродовж дискусії учасники круглого столу не тільки передрікали політичні катаклізми, але й обговорювали можливі шляхи виходу із кризи. Мораторій на референдуми щодо форми правління, на їхню думку, зовсім не дорівнює мораторію на самі конституційні зміни. Проте їхнього основою має стати попередній загальнополітичний компроміс, який переважить бажання керівників держави відкоригувати закон не просто під конкретні посади, але безпосередньо під власні персони. Головне те, що належить виключити із Конституції — це двовладдя, конкуренцію президентської і прем'єрської владних вертикалів. Леонід Кравчук також виступив за впровадження двопалатності, причому склад Верхньої палати має призначатися президентом і бути позапартійним «контролером влади», а Нижня палата — обиратися всенародно і формувати уряд. Звісно, це тільки один із можливих варіантів, однак у будь-якому разі виносити подібні питання на референдум можна тільки після того, як вони перестануть оспорюватися самою політичною елітою. Більш того, прийняття змін до Конституції, чого б вони не стосувалися, передбачає, на думку екс-голови МЗС Костянтина Грищенка, проведення через два роки одночасних парламентських і президентських виборів. Тільки так можна змусити наших політиків бути об'єктивними до потрібної державі конституційної моделі.
