Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

1905

30 грудня перша постановка оперети Ф. Легара «Весела вдова».

Вперше iталiйське слово «студiо» застосував у росiйському театрi на початку ХХ столiття Всеволод Мейєрхольд, створивши у травні 1905 року пiд покровительством К. С. Станiславського Студiю на Поварськiй . У жовтнi пiсля перегляду генеральної репетицiї вистави «Смерть Тентажиля» Станiславський розформував студiю, втративши на цьому вiсiмдесят тисяч карбованцiв. Театральна студiя була народжена потребою режисури в експромтi, лабораторному досвiдi, в пошуку й перевiрцi форм, способiв, прийомiв постановки, акторської гри, в удосконаленнi акторської майстерностi. Студiйнiсть народжувалася на межi театру й школи.

У США створено атракцiон — «Тур Хейла», який було побудовано у виглядi справжнього залiзничного вокзалу, контролери в унiформах перевiряли квитки, глядачi займали мiсця у справжнiх вагонах i починався атракцiон — за вiкнами миготiла проекцiя, а тряска створювала iмiтацiю руху. В газетах писали, що iмiтацiя була настiльки повною, що «часто публiка кричала пiшоходам, щоб тi відійшли, iнакше їх задавлять». У США нараховувалось п’ятсот подiбних кiноатракцiонiв.

У Нью-Йорку на Шостiй авеню вiдбулось вiдкриття театру «Хiпподром тiетр» , який побудували для себе Ф. Томсон та Е. Дандi. Театр нараховував 5200 мiсць. На сценi, глибина якої була 35 метрiв, розташовувалися двi цирковi арени та басейн для водних видовищ. У подальшi 20 рокiв на сценi театру було зiграно все екстравагантне, що автори здатнi були вигадати. Iнсценувалися повiтрянi бої, автогонки, пiщанi бурани та землетруси; показувались ковбої, iндiйцi, слони та цирковi номери на конях. Iнодi видовище закiнчувалося тим, що всi тварини стрибали у басейн. Пiд час економiчної кризи 1929 року цей театр постраждав бiльше за iнших, i добi екстравагантності настав кiнець.

У Пiттсбурзi Гаррi Девiс побудував перший кiнотеатр , так званий «нiкельодеон». Нiкель — це п’ятицентова монета (вартiсть квитка), одеон — привабливе iноземне слово, пов’язане з помпезними видовищами. Фiльми демонструвалися з восьмої ранку до дванадцятої ночi. Щотижневий прибуток був бiльшим за 100 доларiв. Невдовзi «нiкельодеони» стали найулюбленiшим видовищем мас. Особливо популярною ця розвага була серед «нових американцiв», що прибули до США на початку столiття.

В Америцi починають з’являтися окремi видання п’єс нових українських емiгрантiв .

Перший напiвпрофесiйний український театр на Буковинi «Буковинський народний театр» створили Iван Захарко з Iваном Созанським та Йосипом Кордасевич. Театр проiснував до 1910 року. Пiсля розпуску театру його роботу намагалися продовжувати аматорськi гуртки при товариствах «Руський Мiщанський Хор», «Буковинський Боян», «Союз», «Сiч», «Запороже».

Микола Лисенко органiзував київське товариство «Боян» . «Маючи широкий статут, — згадував Олександр Кошиць, — воно притягало дуже мало працiвникiв i першi кроки своєї дiяльностi могло зробити тiльки на хоровому спiвовi. Пам’ятаю добре, що членський внесок був три карбованцi... Товариство було українське, але мало широку програму дiяльностi. Спочатку почали з хорiв... При тих жертвах, якi склали шановнi члени «Бояна», можна було найняти п’ять осiб на партiю зі смiшною тепер платнею — по 5 карбованцiв на мiсяць, а решту поповнити аматорами. Бiдно було занадто, але все ж таки пощастило зiбрати дуже добрий хор в 60-70 осiб, хоч знову хор був наполовину аматорський».

Стаття В. I. Ленiна «Партiйна органiзацiя i партiйна лiтература» . У листопадовому номерi журналу «Весы» В. Брюсов дав вiдповiдь В. I. Ленiну: «П. Ленiну неможливо вiдмовити в смiливостi: вiн iде до крайнiх висновкiв iз своєї думки, але найменше в його словах iстинної любовi до свободи. Вiльна («позакласова») лiтература для нього — вiддалений iдеал, який може бути здiйснений лише в соцiалiстичному суспiльствi майбутнього. Поки ж «лицемiрно вiльнiй, а на дiлi зв’язанiй з буржуазiєю лiтературi» п. Ленiн протиставляє «вiдкрито зв’язану з пролетарiатом лiтературу». Вiн називає цю останню «дiйсно вiльною», але зовсiм довiльно. За точним смислом його визначень обидвi лiтератури не вiльнi. Перша таємно зв’язана з буржуазiєю, друга відкрито з пролетарiатом. Перевагу другої можна бачити в щирому визнаннi свого рабства, а не в бiльшiй свободi. Сучасна лiтература, в уявленнi п. Ленiна на службi у «грошового мiшка», партiйна лiтература буде «колiщатком i гвинтиком» загальнопролетарської справи. Але якщо ми й погодимося, що загальнопролетарська справа — дiло справедливе, а грошовий мiшок — ганебне, хiба це змiнить ступінь залежностi? Раб мудрого Платона все- таки був рабом, а не вiльною людиною».

У Парижi, в Осiнньому салонi виставленi картини групи фовiстiв (вiд фр. слова «дикий», «хижий»). Е. Фрiз так визначив завдання фовiстiв у живописi: «Дати еквiвалент сонячного свiтла технiчними засобами оркестровки кольорiв — шляхом пристрасного втiлення (джерелом якого є емоцiя, що виникає внаслiдок спiлкування з природою)».

Французька фiрма «Пате» зняла перший (пiсля стрiчки братiв Люм’єр ще в минулому столiттi) фiльм про життя Христа . Фiльм здобув широку популярнiсть. 1906

1 сiчня — у Києвi видано коштом Є. Чикаленка перший номер щоденної української газети «Громадська думка» (вийшло 21 число; 18 серпня газету заборонено).

11 серпня — Ю. А. Лост запатентував у Лондонi свiй винахiд — звукове кiно ; тодi ж був знятий перший звуковий фiльм.

20 листопада — у «Каммершпiле» (Берлінському Камерному театрi) після прем’єри вистави «Пробудження весни» Франка Ведекiнда у постановцi Макса Рейнхардта вперше в iсторiї театру вiдбулося обговорення спектаклю глядачами . Вiдтодi обговорення, на якi Рейнхардт запрошував найавторитетнiших критикiв Берлiна, стали постiйною формою роботи театру. «До думки свого «замовника» — iнтелектуальної елiти — професор прислухався, особливо, коли справа стосувалася Камерного театру, його експериментальної лабораторiї», — пише Л. Бояджiєва.

24 грудня — найперша в свiтi оголошена радiопередача . Її провiв професор Обрi Фесенден (США). У передачi транслювалося «Largo» Генделя.

Вперше під час перегляду в кiнотеатрi мiста Форест-сiтi (штат Пенсільванiя) глядацьку залу ароматизовано запахом троянди . Це був перший випадок т. зв. «смеллi» в кіно.
(Початок див. у «Дні» від 28.01, 4.02 і 18.02. Далі буде)