Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

1 вересня — розпочав творчу дiяльнiсть український Народний театр на чолi з П. К. Саксаганським у примiщеннi Троїцького народного дому. Була поставлена п’єса I. Котляревського «Наталка Полтавка». Роль Терпилихи виконувала М. Заньковецька, Виборного — П. Саксаганський.

7 листопада — в Москві, в Театрi музичної драми, прем’єра вистави «Мiстерiя- буфф» («героїчне, епічне й сатиричне зображення нашої доби») В. Маяковського у постановцi В. Мейєрхольда.

16 листопада — «Молодий театр», очолюваний Лесем Курбасом, у своєму постiйному примiщеннi (вул. Прорiзна, 17) вiдкрив другий сезон трагедiєю «Цар Едiп».

28 листопада — у Києвi, на Мерингiвськiй, 8 (тепер вулиця М. Заньковецької, будинок не зберiгся), виставою «Лiсова пiсня» Лесi Українки в постановцi Б. Крживецького розпочав перший сезон Державний Драматичний театр на чолi з режисерами О.Загаровим та Б. Крживецьким (примiщення театру Геймана).

21 грудня — Микола Садовський i Марiя Заньковецька востаннє виступали на однiй сценi (але у рiзних виставах). Садовський — у III дiї «Гетьмана Дорошенка» Л. Старицької-Черняхiвської (Театр Миколи Садовського), Заньковецька — у II дiї «Наталки Полтавки» I. Котляревського (Державний народний театр). Це був вечiр на честь директорiї УНР. Садовський, що очолював спецiальну комiсiю, готував його. Серед учасникiв i органiзаторів цього вечора були також П. Саксаганський, К. Стеценко, Л. Старицька-Черняхiвська, О. Олесь та iншi.

Перші агiтпотяги та агiтпароплави — спецiально призначенi для агiтацiйно-пропагандистської роботи пересувнi культ-освiтнi установи в СРСР.

Новий жанр в СРСР — хорова декламація, корiння якої пов’язане з робiтничими демонстрацiями, мiтингами тощо.

Нове видовище — на замовлення керiвника Нiмецького музею в Мюнхенi О. Мiллера оптична фiрма «Карл Цейс Йена» виготовила так званий коперниківський планетарiй, особливiстю якого було те, що глядачi оберталися навколо Сонця на рухомому майданчику, що iмiтував планету Земля. У процесi роботи над цим проектом на фiрмi народилася iдея птолемеївського планетарiю, котрий утворює повну iлюзiю зоряного неба, видимого з певної точки земної поверхнi.

У Москвi створено перший Театр юного глядача. За п’ятдесят рокiв у колишньому Радянському Союзi кiлькiсть театрiв юних глядачiв наблизилася до ста й зростала далi. «Театр для дiтей, — казав класик i теоретик цього виду мистецтва Олексiй Брянцев, — це театр особливого призначення. Це театр, де зiбралися творчi люди, художники, якi здатнi мислити як педагоги, i навколо них згуртувалися педагоги, якi здатнi вiдчувати як художники». Досвiд радянських ТЮГiв виявився плiдним i поширився в усьому свiтi незалежно вiд полiтично-економiчного устрою держав. Утворилося Мiжнародне творче об’єднання театрiв для дiтей та юнацтва /АСЇТЕЖ/, до якого входила i Україна в складi Радянського Союзу. Перший ТЮГ в Україні, Театр казки було утворено 1920 року, у груднi в Харковi («Театр Сказки», пiзнiше — Перший державний театр для дiтей Наркомосвiти УРСР). 6 листопада 1924 року в Києвi виставою «Мауглi» («Джунглi») за Р. Кiплiнгом вiдкрився Перший державний театр для дiтей (примiщення кол. «Iнтимного театру»). Очолили театр Iрина Дєєва та Олександр Соломарський.

1919

29 (16) сiчня — про новий зразок «віртуального видовища» повідомила київська ранкова газета «Последние новости»: «Приказ о фиолетовых лучах. Главным командованием распубликовано следующее объявление населению Черниговщины. Довожу до сведения населения Черниговщины, что, начиная с 28 января с.г. против большевиков, которые идут войной на Украину, грабят и уничтожают народное имущество, будут пускаться в ход фиолетовые лучи, которые ослепляют человека. Эти лучи одинаково ослепляют и тогда, когда человек к ним спиной. Для того, чтобы избегнуть ослепления, предлагаю населению прятаться в погребы, землянки и вообще такие помещения, куда лучи не могут проникнуть. Извещаю вас, граждане, об этом, чтобы избегнуть ненужных жертв». У книзi «Начало неведомого века» Костянтин Паустовський так описав цю подiю: «В связи с пуском фиолетовых лучей населению города предписывалось во избежание лишних жертв в ночь на завтра спуститься в подвалы и не выходить до утра. Киевляне привычно полезли в подвалы, где они отсиживались во время переворотов. Кроме подвалов, довольно надежным местом и своего рода цитаделью для скудных чаепитий и бесконечных разговоров стали кухни [...] В ночь «фиолетового луча» в городе было мертвенно тихо. Даже артиллерийский огонь замолк, и единственное, что было слышно, — это отдаленный грохот колес. По этому характерному звуку опытные киевские жители поняли, что из города в неизвестном направлении поспешно удаляются армейские обозы. Так оно и случилось. Утром город был свободен от петлюровцев, выметен до последней соринки. Слухи о фиолетовых лучах для того и были пущены, чтобы ночью уйти без помехи. Киев, как это с ним бывало довольно часто, оказался без власти [...] Произошла, как говорят театральные рабочие, «чистая перемена декораций».

15 березня — оприлюднено наказ про нацiоналiзацiю театрiв Києва. В наказi, зокрема, було сказано: «З 15 березня 1919 року всi театри мiста Києва оголошуються нацiоналiзованими. Усе майно, що належить як цим театрам, так само й всяке майно приватних осiб, а саме: театральна костюмерна, театральнi бiблiотеки, бутафорiя, реквiзит, театральна перукарня, театральнi шевськi майстернi i т.п. переходять у державну власність. Усi артисти, що знаходяться в момент нацiоналiзацiї на службi в київських театрах, вважаються на службi Української Радянської Республiки тiльки по закiнченнi цього сезону, тобто з 1 травня 1919 року. Державний драматичний театр перейменовується в Перший театр Української Радянської Соцiалiстичної Республiки iменi Шевченка (далi iменується Перший театр УРСР iм. Т. Г. Шевченка. — Ред. ). «Театр Соловцов» — в Другий театр Української Радянської Соцiалiстичної Республiки iменi Ленiна. «Мiський оперний театр» — в оперу Української Радянської Соцiалiстичної Республiки iменi Лiбкнехта. «Молодий театр» — в перший Молодий театр Київської Ради робiтничих депутатiв.

22 квiтня — у Києвi, в «Молодому театрi», вiдбулася прем’єра дитячої опери Миколи Лисенка «Коза-дереза», постановку якої здiйснив Лесь Курбас. (Початок див. у «Дні» 28. 01. Далі буде)