Прощавай, козаче!

За 48 років творчості лише в кіно Лесь Олександрович зіграв у понад 90 фільмах! Сердюк знімався в справжніх майстрів: Миколайчука, Осики, Іллєнка, Бортка, створюючи різноманітні образи сильних духом людей. Мільйонам прихильників таланту артиста назавжди запам’яталися колоритні герої козаків із колючим поглядом, який не переплутаєш ні з яким іншим.... Критики називали Сердюка «еталоном українського кіноактора». Хоча починав він свій шлях у театрі, й тільки потім його полюбила кінокамера, а майже через чотири десятиліття актор знов повернувся на сцену...

У Театрі ім. І. Франка він дебютував у виставі «Усі ми кішки та коти», у якій блискуче грав із Ларисою Кадировою. Потім глядачі побачили актора у виставах: «Божа сльоза», «Одруження», а моноспектакль «Остання стрічка Креппа» за Беккетом, прем’єра якого відбулася в лютому, стала останньою роботою Леся Олександровича на франківській сцені. Цю роботу Сердюк готував до свого ювілею (у жовтні відзначив би 70-річчя).

— «Остання стрічка Креппа» — складний твір. Він вимагає дуже уважного, навіть по декілька разів не просто читання, а вчитування в п’єсу, щоб знайти «ключик» до постановки. Репетиції з таким прекрасним актором як Сердюк можна назвати школою майстерності, — сказав «Дню» режисер Олександр Білозуб. — У Леся Олександровича було чому повчитися не лише на сцені, але й у житті. Він завжди був дуже переконливим, і кожна його робота — справжній високий клас для студентів, що мріють стати акторами. У кожній ролі він умів знайти «родзинку», пропустити сюжет через своє серце. Смерть такого актора — величезна втрата для театру, кіно й усієї вкраїнської культури.

Минулої весни лікарі діагностували в актора рак легенів і Лесь Олександрович проходив курс хіміотерапії. Він дуже схуд, але про те, що сильно хворий, не любив говорити, а виходячи на сцену своєю потужною енергетикою підкоряв глядачів. Сердюк був сповненим творчих планів, викладав акторську майстерність у Київському національному університеті театру, кіно й телебачення ім. Карпенка-Карого.

Учора в Іллінській церкві пройшла всенощна й відспівування Сердюка, а в п’ятницю в Театрі ім. І. Франка відбудеться прощання з актором, якого поховають на Байковому кладовищі в Києві.

«День» виражає співчуття рідним, близьким, друзям і колегам покійного.

ДОВІДКА «Дня»

Лесь (Олександр) Сердюк народився 14 жовтня 1940 року в Харкові. Його батько — один із корифеїв національного театру Олександр Іванович Сердюк. Уперше Лесь вийшов на сцену в сім років — зіграв слугу-негреня. 1961 року закінчив Харківський театральний інститут (майстерня Івана Мар’яненка). Із 1961 по 1964 роки працював у Харківському театрі ім. Т.Шевченка. 1964—1965 рр. — Ризький ТЮГ. З 1966 по 1970 рр. — актор київської Російської драми, з 1970-го — актор Кіностудії ім. О. Довженко. З 2000 р. — доцент Київського національного університету театру, кіно й телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Лесь Сердюк — народний артист України (1996 р.), володар призу за найкращу чоловічу роль у фільмі «Солом’яні дзвони» на МКФ в Карлових Варах (1988 р., Чехословаччина).

Кінодебют актора відбувся 1963 року в фільмі «Загибель ескадри». Сердюк знявся в більш як 90 стрічках: «Доля Марини», «Їх знали лише в обличчя», «Хліб і сіль», « «Як загартовувалася сталь», «Дума про Ковпака», «Вавилон ХХ», «Така пізня, така тепла осінь», «Легенда про княгиню Ольгу», «Роксолана», «Пригоди на хуторі біля Диканьки», «Солом’яні дзвони», «Мамай», «Тарас Бульба» тощо. 2008 року, після 37 років перерви, Сердюк повернувся на сцену в складі трупи Театру І. Франка.

Шляхами батька пішла дочка Анастасія — актриса, а син Лесь, закінчивши операторський факультет, нині займається бізнесом.