«Просили батько, просили мати...»

15 жовтня етнічний фестиваль «Країна мрій» спільно з Центром народознавства «Козак Мамай» і фольклорним гуртом «Гуртоправці» у столичному дендропарку «Мамаєва Слобода» відгуляли традиційне українське весілля. До речі, у «Гуртоправців» уже є досвід відворення давніх весільних традицій, зокрема у містично-обрядовій виставі «Адам і Єва». Цього ж разу молоді, їхні батьки, бояри й старости, дружки, свашки і свахи, священик і дяк та гості були справжніми! «Півроку тому на наших вечорницях двоє постійних учасників Ірина Кучеренко та Данило Данилейко повідомили, що хочуть одружитися, — розповідає організатор Наталка Сидь. — І ми подумали — а чому б не влаштувати на Покрову їм забаву?.. Адже віддавна відразу після Святої Покрови (14 жовтня) розпочиналася пора сватань і вінчань». За словами Наталки, таке дійство організовується вперше. Воно проводиться відповідно до обряду, який побутував на Наддніпрянщині, тобто на Київщині, Сумщині, Полтавщині. До речі, традиційне українське весілля серед усіх стародавніх звичаїв чи не найбагатше за драматичними сюжетами. Зазвичай воно тривало кілька днів, а часом і тиждень. Учасниця гурту «Божичі» Ольга Верес розповіла «Дню», що ця, сказати б, процедура розпочинається зі сватання. У хаті дівчини з’являлися свати і виголошували промови про полювання князя на куницю. (Згадайте «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка, де староста-солдат говорить про дівицю-куницю). Вона ж на знак згоди подавала вишиті рушники і відтоді дівчина та парубок вважалися нареченою та нареченим. За якийсь час у присутності усіх родичів відбувалися заручини. Відтак просилося гостей: «Просили батько, просили мати і ми просимо на хліб, на сіль, на коровай, на весілля». Вже напередодні весілля, у четвер, пікся коровай. «Коровайниці, їх мусить бути сім або дев’ять, — продовжує Ольга, — приносили з собою борошно, яйця, масло і під співи та благословення старости разом випікали священний хліб, що мав велике ритуальне значення».

Журналістів було запрошено відразу на вінчання, яке відбувалося у триверхій дерев’яній козацькій церкві. Треба зазначити, що «Мамаєва Слобода» — місце унікальне. Неподалік храму вивищуються два відтряки, далі розташовані садиба титаря, хати козаків-джур, козацького сотника, коваля з кузнею, гончара з гончарною майстернею, шинок єврея-крамаря, будинок ворожки, козацька застава з управою і військовою скарбницею та багато інших споруд (всього — 98!), характерних для козацької доби XVII — XVIII cтоліть Наддніпрянщини. Тут мимоволі поринаєш у ту героїчну епоху. А ще коли всі учасники дійства одягненні у святковий український традиційний одяг. «Ми позичили строї у Музею Івана Гончара, кіностудії імені Олександра Довженка і в приватних колекціонерів, — розповідає Людмила Нагорна, головний художник Театру опери та балету для дітей та юнацтва, вправно зав’язуючи на голові одній з господинь намітку. — Непросто підібрати вбрання для усіх. Водночас треба було зважати на смаки та уподобання кожного і достеменно відтворити стилістику одягу ХVIII — XIX cтоліть». Поки говорили з пані Людмилою, весілля на возі, конях і пішки вже рухалося до хати молодої. Дорогою вони зустріли дитячу перейму — кілька дітей різного віку перегородили дорогу, вимагаючи за викуп солодощів. Зазвичай таких перейм траплялося кілька: хлопці вимагали настоянки або наливки, чоловіки — горілки, дівчата — ласощів... І так — допоки весільний кортеж не доїде до хати молодої, де відбуватиметься застілля.

Взагалі, за розповіддю Наталки Сидь, основний сценарій шлюбної драми — імітація купівлі молодої (розігрування військового походу з метою «взяття» дому молодої шлюбним кортежем молодого, опір родини нареченої, примирення обох сторін, викупне, виплачене родині молодої); урочисте садовлення молодої пари на посад перед священним деревом — гільцем, спільний бенкет, жертви (розподіл короваю), відведення молодої до хати молодого, зближення наречених... До речі, у функцію боярина Олега Скрипки, ініціатора фестивалю «Країна мрій», входило... гріти постіль для молодих. Це він повинен був робити разом зі своєю дружиною — Наталкою Сидь, оскільки за давнім звичаєм таку роль довіряють лишень щасливому подружжю. «Як? Подобається?» — запитує Олег Скрипка, одягнутий у військовий однострій часів УНР, у якому знімався в кліпі «Катерина». (Старости-бояри мали право одягатися у військові мундири). На що його друзі Дайсуке Мінаміно та Каору Івасакі, працівники Посольства Японії в Україні, захитали головою на знак згоди. Між іншим, вони були одягнуті в українське народне вбрання: Дайсуке Мінаміно мав власну вишиту сорочку, куплену в Києві, а Каору Івасакі спеціально для цієї забави позичила вишиванку, крайку та запаску в приятельки. «Думаю, мало кому пощастило побувати на традиційному українському весіллі, — говорить Олег Скрипка. Якось ще малим я побував на одному на Полтавщині, де епізодично відтворювали традиції. Хіба що доводилося чути, що справжнє фольклорне весілля часто влаштовують у діаспорі». «Справді, в Америці та Канаді організовують подібні весілля, але обрядів там дотримуються частково, найбільш відомих і поширених — викуп молодої, частування короваєм, — говорять Оксана та Юрій Мошинські з Денвера (США). — За радянських часів ми, українці діаспори, передавали з покоління в покоління наші звичаї та обряди, тепер вони, природно, повинні відроджуватися в Україні».

P.S. За словами організаторів, невдовзі повну версію весілля у вигляді музично-документального фільму можна буде побачити на каналі «1+1».