Приборкання норовливого
Російське керівництво, схоже, вирішило більше не церемонитися із найбільшим другом власної країни: Олександра Лукашенко, який ще недавно бив келихи у Кремлі, почали шантажувати на вищому рівні. Як це завжди буває в політиці, посуд б’ють одні, а розплачуватися за нього доведеться іншим: рахунки Лукашенка виставляють президенту, але платитимуть за ними жителі Білорусі.
Коли голова «Газпрому» Олексій Міллер надіслав у Мінськ листа з сповіщенням про подорожчання газу, це ще могло виглядати приватною ініціативою газового відомства, невдоволеного тим, що сусідня країна купує газ за цінами суб’єкта федерації (але продає його своєму населенню за розцінками, що навіть віддалено не нагадують російські й до того ж, на думку недоброзичливців «батьки», займається реекспортом газу). Але після втручання в ситуацію Михайла Касьянова, який доручив проаналізувати пропозиції «Газпрому», стало зрозуміло, що річ не в амбіціях газпромівського начальства. До того ж варто пригадати, що Касьянов і Міллер представляють два різні політико-підприємницькі угруповання в російському керівництві. І їхня злагоджена діяльність свідчить про досягнуте порозуміння. Лукашенко почав дратувати навіть своїх недавніх доброзичливців. Йому просто вирішили показати, де його місце. Але це рішення виглядає, щонайменше, наївним.
Російським керівникам доводиться думати про настрої власного населення, і вони переконані, що й по сусідству спостерігається така ж сама заклопотаність. Але вони могли б пригадати про простий приклад простого російського чиновника Євгена Наздратенка, який спокійнісінько виморожував Примор’я, а в бідах жителів звинувачував центр i енергетиків. І все це в кордонах Російської Федерації. То чому ж хтось повинен турбуватися про населення за російськими кордонами? Так, білоруська економіка впаде, хоч, треба визнати, що пропоновані їм «Газпромом» ціни кількаразово нижчі за ті, за якими платить Україна. До речі, українську економіку також не можна назвати структурно реформованою, проте високі ціни на російський газ не завадили її розвитку — хоч, звичайно, цей розвиток все одно відбувався вже з переважанням приватної ініціативи і за правилами, відмінними від білоруських. Ну, а білоруська економіка й повинна впасти — вона давно вже не більш ніж картонна декорація, яку неможливо дотувати до нескінченності. Є великі сумніви, що Лукашенко це розуміє. Але сама логіка економічного шантажу з метою збереження економічно маргінального, але політично лояльного режиму вже збиткова: економічно маргінальний режим і політично неспроможний і навряд чи здатний зрозуміти діловиту логіку шантажистів…
