Пристрасть проти порядку

Донецький «Шахтар» здобув свою першу перемогу у груповому турнірі Ліги чемпіонів УЄФА. Це могло трапитись ще три тижні тому в столиці Чехії, однак тоді брак досвіду завадив українській команді переграти досить посереднього за європейським стандартом суперника. Майже втративши шанс вийти у наступний етап Ліги «шахтарі» ніби зняли з себе тяжкий тягар відповідальності й заграли без притаманного команді у вересні хвилювання. Далися взнаки і шістнадцять днів відпочинку, які мала більшість футболістів Донецька: гру останнього туру чемпіонату країни, було перенесено невідомо ким і коли. Таким чином «Шахтар» був просто зобов’язаний нарешті перемогти.

Вітчизняні телеглядачі лише завдяки Лізі чемпіонів отримали можливість регулярно бачити гру футболістів донецької команди. Лише зараз люди зможуть відрізнити Абрамова від Бахарєва, Тимощука від Глевецкаса. Якби не Ліга, ці гравці лише кілька разів на рік потрапили на наші телеекрани, та ще й у незручний час. Тепер все гаразд. Ми нарешті знаємо, який потенціал мають зібрані до «Шахтаря» тренером Прокопенком люди. Якби ще телекоментатор не заважав! Сорок п’ять хвилин він нагадував, що «Шахтар» грає в рожевій формі. Дарма телеглядачі перевіряли свої телевізори. Футболісти Донбасу звичайно ж грали у своїх традиційних помаранчевих футболках і зовсім не винні в тому, що допущений до віщання на широку аудиторію фахівець або не знає, як по-українськи «оранжевый», або справді має проблеми із зором.

На щастя, враження від швидкої і пристрасної гри донецької команди цього вечора не могло зіпсувати ніщо. На пресинг чехів українці з перших хвилин відповіли своїм не менш щільним пресингом і таки перехопили ініціативу, не віддавши її до закінчення гри. Швидка і динамічна гра господарів була цього разу підкріплена якоюсь внутрішньою впевненістю у власній спроможності забити врешті стільки, скільки потрібно для перемоги. Насправді «Шахтар» міг і не доводити гру до драматичної розв’язки на останніх хвилинах. Створені лише у першому таймі зручні нагоди для взяття воріт «Спарти», в разі їхньої реалізації принесли б щонайменше три голи. На практиці ж «Шахтар» мусив відігруватися після того, як під час подачі кутового не поділили м’яч Вірт та Окоронкво. До залишеного на секунду безгоспним знаряддя гри першим встиг Ярошик і відкрив рахунок. Потім був незабитий пенальті, який кинувся виконувати Воробей, і якого не було кому зупинити аби заспокоївся. Потім несподівано відзначився центральний захисник «Шахтаря» Глевецкас. Ті ж, кому належить забивати, щораз не влучали у ворота із зручних ситуацій.

Причиною цього, слід зізнатися самим собі, була недостатня технічна база наших гравців. Бо техніка — це не тільки вміння добре вправлятися з м’ячем, а робити це миттєво в умовах шаленого спротиву. Техніку наших футболістів можна порівняти із технікою, яку випускає вітчизняна промисловість — надійна, міцна, але до світових стандартів занадто далека. У чехів техніка теж не бразильська, але як автомобіль «Шкода» невпинно наближається до «Фольксвагена», так і техніка чехів вдосконалюється у вірному напрямку. Якщо навіть не згадувати потенційну європейську зірку Росицького, решта гравців «Спарти» працювала з м’ячем більш вправно за наших. Українці відповіли на це шаленою працездатністю і командною швидкістю. Дивлячись на те, як «шахтарі» мужньо боролися за м’яч, втрачений через невміння його зупинити, пригадав стару приказку про двох солдатів із «стройбату», які можуть замінити екскаватор. Занадто раціональну і продуману гру чеського чемпіона було придушено саме завдяки небувалій енергійності господарів.

Спроби «Спарти» перейти у наступ на початку другої половини гри зовсім не були схожі на атаки тої ж команди у Празі. Навчений гірким досвідом «Шахтар» зробив усе, аби не дати гостям організувати бомбардування свого штрафного майданчика навісними передачами. Несподіванкою, скоріше за все, став виступ на місці центрального захисника донецької команди нігерійця Окоронкво. Перший справжній іноземець у нашому футболі, колоритний здоровань із Африки створив чимало проблем як нападникам гостей, так і партнерам по команді. Його нестандартні дії не раз змушували хапатись за серце найбільш відданих уболівальників «Шахтаря». Але все це разом із дриблінгом Зубова, міцністю Ателькіна, швидкістю Вороб’я, надійністю Попова, універсальністю Тимощука, непоступливістю Старостяка, ударами Кривенцова створили у Донецьку справжнє футбольне видовище. Було б несправедливо, якби «Шахтар» не виграв. Як і в серпневій грі зі «Славією», до останньої секунди вірилось, що переможе сильніший. Так і вийшло. Іноземні арбітри, на відміну від наших, призначають рівно стільки одинадцятиметрових, скільки їх заслужили гравці. Тому другий пенальті у ворота гостей не викликав іронічної посмішки, як в іграх нашого чемпіонату, а лише хвилювання: чи заб’ють?

Забили. І тепер наш віце- чемпіон вже на третьому місці в групі й за певних фантастичних обставин може поборотися навіть за друге. Перспектива ще одній українській команді продовжити свій єврокубковий шлях звичайно втішає. З іншого боку куди подінуть наш національний чемпіонат його організатори, якщо ігри за участю «Шахтаря» і «Динамо» і надалі переноситимуться з такою ж легкістю? До речі, у неділю десять українських команд вищої ліги грали черговий тур. Але хто його бачив?

Не знаю, як інші глядачі, а я не хочу прощатися із гравцями «Шахтаря» після їхнього вибуття із єврокубків. Я хочу щотижня бачити на телеекрані Зубова, Бєліка і того ж Окоронкво, якого навіть коментатор ні з ким не переплутає. Не хочеться ні розлучатися, ні втрачати з поля зору, ні забувати цих гравців, всю команду «Шахтаря», яка заслужила своєю грою щирі симпатії любителів футболу.