Привид Чаянова

Селяни і фермери — не одне і те ж. Якщо ви знімете з полиці праці великого російського теоретика сільського господарства початку двадцятого століття О. В. Чаянова, відмінність стане цілком явною. Фермери, навіть дрібні, займаються бізнесом, а селяни працюють на землі заради прожиття. Навіть якщо їм потрібна готівка, щоб купити що-небудь, вони зацікавлені передусім у тому, щоб її використати, а не накопичувати прибуток. Я не збираюся визначати, що краще — це повинні вирішувати самі українці, особливо ті 20—25 % населення, які продовжують працювати на землі. Практично у кожному українському селі сьогодні можна бачити одну і ту ж картину: колишній голова місцевого колгоспу, нині перейменованого на колективне сільгосппідприємство, контролює більшу частину селян не гірше, ніж середньовічний лорд своїх селян. З другого боку звичайно існує маленька група фермерів, які намагаються вижити всупереч зусиллям свого колишнього начальника за допомогою гектарів так п’ятдесяти землі, взятої в оренду у сусідів. Чого там не знайдеш, так це селян того типу, який характерний для більшої частини світу: людей, у яких достатньо землі, щоб більш-менш пристойно жити, але у яких немає ділової жилки. Ймовірно, більшість колишніх українських колгоспників не перетворяться на дрібних бізнесменів, тобто фермерів, але вони знають про землю достатньо, щоб прогодувати себе і сусідів. Більше того, не існує скільки-небудь переконливого доказу того, що фермерство як таке більш продуктивне, ніж селянське сільське господарство. Програми, за якими молоді українські фермери вирушають до Данії або Франції на стажування на сімейних фірмах (або селянських господарствах?) — не просто гарний почин, але й промінчик надії для величезного сегмента населення цієї країни. Особливо у світлі сiмдесятиліття Голодомору, що наближається, ми морально зобов’язані подумати про нащадків тих, хто постраждав або загинув унаслідок головної трагедії української нації. Я поняття не маю, чи захочуть українські селяни стати фермерами чи селянами, але все, що дає їм шанс на реальний вибір, — не просто крок до відшкодування історичної несправедливості, але й крок до того, щоб в Україні склалася здорова політична структура, здатна правити в ім’я народу, ім’ям народу і для народу. А саме в цьому полягає основа політичної філософії в сучасному цивілізованому світі.