Привид заспокоєння
Один із фундаментальних стовпів політичної архітектури Європи полягає в сильній і стійкій вірі в універсальну дієвість рівних, загальних і невід’ємних прав людини. У серці цього лежить віра в права людей на вільне життя й захист їх гідності.
У роки після Другої світової війни цей гуманістичний ідеал став основою духовної та політичної ідентичності, а отже він міститься в засновницьких документах Європейського Союзу. Звичайно, це не означає, що ЄС міг би, або хотів би завоювати інший світ під гаслом нав’язування своїх цінностей, правил і культури іншої частини людства. Насправді він далекий від цього. Прихильність Європи до гуманізму насправді полягає в рішучості, незалежно від обставин, стійко триматися й не полишати фундаментальні основи європейської цивілізації та європейської уніфікації. У результаті, основний акцент Європа робить на універсальність людських прав і свобод.
У світі є багато місць, де, як і раніше, зневажаються права людини та громадянські свободи: Північна Корея, Іран, Бірма, Тибет, Зімбабве та багато які інші. Цього тижня на засіданні Ради із загальних питань і зовнішніх відносин ЄС (GAERC) знову буде поставлено на обговорення відносини між ЄС та Кубою.
Незважаючи на неодноразові нагадування ЄС, уряд Куби нічого не виконав із того, до чого закликав ЄС протягом багатьох років — передусім, звільнити всіх політичних в’язнів і зупинити переслідування незалежних громадянських груп, а також політичних опонентів режиму. Навпаки, уряд Куби продовжує утримувати політичних в’язнів і криміналізувати вимоги повсюдного громадського діалогу.
Цього року народи Європи відзначають двадцятиріччя падіння залізної завіси, яка розділяла Європу навпіл. Залізна завіса, яка залишається навколо Куби всі 20 років після цієї епохальної події отруює святкування цієї події.
Звичайно, туристи, які наповнюють кубинські пляжі, не знають про цю залізну завісу. Проте, незважаючи на таке неуцтво та свої економічні інтереси, ЄС повинен наполягати на звільненні політичних ув’язнених і використанні всіх міжнародних інститутів, щоб вчинити тиск на кубинський уряд, щоб він поважав громадянські й людські права народу Куби. Під час кожних переговорів із кубинськими лідерами європейські лідери та дипломати повинні нагадувати своїм кубинським партнерам про їхні зобов’язання. Також вони повинні підтримувати зв’язок із громадянським суспільством Куби, щоб виражати свою солідарність із родинами політичних в’язнів.
Із свого власного досвіду в XX столітті Європа знає, що катастрофи можуть відбуватися, коли злу робляться поступки. Історія двадцятого сторіччя являє собою наочний доказ цього. Знову й знову Європа платить високу ціну за політику компромісів зі злом, яка диктувалася економічними інтересами чи ілюзією того, що зло можна втихомирити і що воно саме зникне. ЄС не повинен повторити цю помилку.
Вацлав ГАВЕЛ, президент Чехословаччини в 1989—1992 рр. і президент Чеської Республіки в 1993—2003 рр.
