Пузир американської вищості
Ірак є «першим випадком», в якому застосовано зовнішньополітичну доктрину Буша, — і це викликає алергічну реакцію у світі. Доктрина Буша побудована на двох принципах: по-перше, Сполучені Штати робитимуть усе, що в їхній владі, для того, щоб затвердити свою безперечну військову перевагу і, по-друге, Сполучені Штати претендують на право на випереджальні дії.
Ці принципи підтримують два види суверенітету: американський суверенітет, який має пріоритет відносно міжнародних угод та зобов’язань; і суверенітет усіх інших держав. Це нагадує «Звіроферму» Джорджа Оруелла: всі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших. Зрозуміло, доктрина Буша не виражена явно; вона похована у двозначності Оруелла. Двозначність необхідна тому, що доктрина суперечить американським цінностям.
Адміністрація Буша, схоже, вважає, що міжнародні відносини — це відносини влади; легальність і законність — просто декорації. Таке переконання не є помилковим, але воно перебільшує один аспект дійсності, виключаючи інші. Аспект, який воно підкреслює, — військова сила. Але жодна імперія ще не утрималася на одній військовій силі.
І все ж таки це переконання керує адміністрацією Буша. Прем’єр міністр Ізраїлю Шарон поділяє те ж саме переконання, і подивіться, до чого це призвело. Ідея — хто сильний, той і правий, несумісна з ідеєю відкритого суспільства. Звідси й потреба у двозначності Оруелла.
Але ніхто не знає абсолютної істини. Ті, хто заявляють про це, неодмінно час від часу помиляються і можуть підкріпити свої твердження тільки примушенням та придушенням. Буш не робить знижку на можливість того, що він може бути неправий, і він не терпить незгоди. Якщо ви не з нами, ви — з терористами, проголошує він.
Звичайно, присутність екстремістських поглядів у виконавчій владі не робить Америку тоталітарною державою. Принципи відкритого суспільства зберігаються в Декларації Незалежності, а інститути американської демократії захищені Конституцією, існують контроль і обмеження влади президента. Проте доктрина Буша може завдати шкоди раніше, ніж від неї відмовляться — як зрештою і буде.
Я бачу паралелі між гонитвою адміністрації Буша за американською вищістю і процесом підйому-спаду або пузиря на фондовій біржі. Пузирі не виникають з нічого. Насправді, у них є тверда основа, але неправильне уявлення спотворює дійсність. У цьому випадку панування Сполучених Штатів є дійсністю, а гонитва за американською вищістю — неправильним уявленням.
Певний час дійсність зміцнює неправильне уявлення, але, зрештою, проміжок між дійсністю і її хибною інтерпретацією стає нежиттєздатним. Але чим пізніше це відбувається, тим більш руйнівними є наслідки.
Процес підйому-спаду можна перервати на будь-якій стадії. Більшість підйомів на фондовій біржі припиняються задовго до приходу до крайнощів, спричинених недавніми підвищеннями цін на ринку. Чим раніше це трапляється, тим краще. Саме в такому плані я розглядаю гонитву адміністрації Буша за американською вищістю.
Адміністрація Буша прийшла в Білий дім з ідеологією, що базувалася на ринковому фундаменталізмі та військовій перевазі. До 11 вересня вона не могла просунутися далеко вперед у здійсненні своєї ідеології тому, що їй бракувало явної підтримки та конкретного ворога. Тероризм забезпечив ідеального ворога тому, що він невидимий і ніколи не зникає. Оголосивши війну тероризму, президент Буш отримав внутрішню підтримку, якої йому бракувало.
Але його політика вже призвела до серйозних непередбачуваних наслідків. ЄС та НАТО розділилися. Сполучені Штати сприймають як гігантського хулігана, який встряває в усе. Афганістан звільнили, але закон і порядок не змогли встановити за межами Кабула. Насправді, президента Карзая повинні захищати американські охоронці. Ізраїльсько-палестинський конфлікт гноїться.
За межами Іраку ще небезпечніша загроза вимальовується в Північній Кореї — криза, прискорена президентом Бушем у його прагненні порвати з тим, що він вважав політикою умиротворення у виконанні Клінтона. Буш відмовився від «політики щастя», запропонованої президентом Південної Кореї Кім Дай Юнгом, і включив Північну Корею до вісі зла.
Швидка перемога в Іраку з невеликими втратами може призвести до драматичної зміни ситуації загалом. Ціни на нафту впадуть, фондові біржі тріумфуватимуть, споживачі знову почнуть витрачати гроші, а бізнес підвищить капітальні витрати. Залежність Америки від саудівської нафти закінчиться, ізраїльсько-палестинський конфлікт стане більш м’яким, а з Північною Кореєю можна буде розпочати переговори, не втративши при цьому свого лиця. Ось на що розраховує Буш.
Але воєнна перемога в Іраку — це легка частина завдання. Що потім? У процесі «іракського» підйому-спаду успішне проходження ранньої стадії зміцнює неправильне уявлення, яке призвело до утворення пузиря американської вищості. Ось чого треба боятися в цьому випадку.
Ще не дуже пізно запобігти виходу процесу підйому-спаду з-під контролю. ООН може задовольнити прохання Головного інспектора Блікса про те, щоб йому дали кілька місяців для того, щоб закінчити його перевірки. Військову присутність Америки в регіоні можна скоротити, але її можна буде знову збільшити в тому разі, якщо Ірак перешкоджатиме інспекторам. Вторгнення могло б відбутися наприкінці літа. Це стало б перемогою для ООН і для Сполучених Штатів, які підштовхнули Раду Безпеки до рішучих дій. Саме це пропонують французи. Але президент Буш практично оголосив війну.
Залишається сподіватися, що завоювання Іраку відбудеться швидко і відносно безболісно. Усунення Саддама — хороша ідея; і все ж таки необхідно протистояти тому шляху невірних уявлень, яким iде президент Буш. Зрештою, відкрите суспільство не може вижити, якщо люди, які живуть у ньому, не вірять у нього.
