РАДЕ ФIЛIПОВИЧ: Робіть висновки з югославських подій
— Наскільки новому керівництву Югославії вдається змінити майже катастрофічну ситуацію в країні?
— Югославський народ не живе так добре, як на це заслуговує. Ми пережили важке десятиріччя санкцій. Пережили і агресію НАТО. На торішніх президентських виборах народ Югославії сказав своє слово за нову владу. Природно, за місяць-два не можна нічого змінити. Але югославське керівництво буде робити все можливе. Навіть за кілька років можна досягти певного рівня для нормального життя населення. Ми виконали все, що вимагала від нас світова спільнота. Тепер у нас нові умови для розвитку. Проте що ми маємо сьогодні на півдні Сербії? Відкритий тероризм. Над нами нависла загроза війни, якої ми якраз намагаємося уникнути, будучи впевненими, що будь-який конфлікт може бути вирішений мирним шляхом.
Стосовно нової влади. Не можна говорити, що вчора була одна політика, а завтра буде інша. Для економіки країни це неприпустимо. Я ніколи не працював тiльки на одну людину, i тепер не працюю тiльки на пана Воїслава Коштуніцу — я працюю для своєї держави, для свого народу.
— Кожна держава обирає свій шлях розвитку. Який шлях обрала Югославія?
— Безсумнівно, це інтеграція до Європейського Союзу і світової спільноти. Туди, де Югославія була, і де її місце. Для цього у нас існує величезний професійний, ресурсний і науковий потенціал. У нас — кращі умови для інвестицій, ніж у сусідніх держав. Приватна ініціатива і підприємництво, котрі існували ще за часів соціалізму та вижили в період ізоляції, геостратегічне положення — все це плюси Югославії. Зміни на краще стануться найближчим часом, разом з реформами, які проводяться на всіх рівнях, у разі довіри до нас світової спільноти без попередніх умов.
— А Белград уже не хоче приєднання до російсько-білоруського союзу?
— Не розглядайте попередні кроки Югославії в цьому плані як приєднання. Тоді був такий час, коли на нас кидали тисячі і тисячі бомб. Ми хотіли приєднатись, щоб хтось нам допоміг. Югославія — самостійна країна.
— Чи задовольняє Югославію нинішній рівень відносин з Україною?
— Я тому і приїхав в Україну, щоб спробувати їх поліпшити. Наші країни мають дуже багато спільного. Це і нашi слов'янські корені і схожі історичні долі. Ми маємо, що сказати один одному, що запропонувати. Коли Україна була у складі Радянського Союзу, товарообіг між ними досягав близько $500 млн., але згодом цей показник набув хворобливої тенденції до спаду. Зараз уже підготовлені 19 двосторонніх документів, два з яких були підписані під час січневого візиту Президента Леоніда Кучми до Белграда. Наша основна мета на даному етапі — підписання Договору про зону вільної торгівлі. Ви маєте чорну металургію, ми маємо кольорову... Багато що з того, чого немає у нас, може запропонувати Україна. Югославія може в свою чергу чимось допомогти. До того ж нас зв'язує Дунай, який повинен бути розчищений до кінця цього року.
Для нас Україна — стратегічна держава для співпраці. На жаль, на цьому тижні до Києва не зміг прибути міністр іноземних справ Югославії через проблеми на півдні Сербії. Але він приїде. Найближчим часом вiдбудеться ряд вiзитiв на вищому рiвнi.
— Пане Посол, Вам, напевно, відомо про те, що багато політологів порівнюють нинішню політичну кризу в Україні з торішньою югославською. Ви, ймовірно, можете судити, чи мають ці порівняння якісь підстави?
— Україна — велика, самостійна країна. В Україні є величезний потенціал розумних людей. Вони знають, що у нас трапилося. У нас було те, що було. Подумайте добре і зробіть все, щоб і у вас не трапилося подібне. Я думаю, звичайно, що в Україні цього не трапиться.
— Чи «фiнансувалися» останнi югославськi змiни? Якщо так, то хто i кому видiляв грошi?
— Тому, хто їх брав і хотів брати. Я не хотів і не брав. Ті, хто брали, і організовували всі ці протести, демонстрації. Багато хто не хотів. Але тепер югославський народ проголосував за нову владу, і треба по-новому працювати. Буде ця влада працювати погано, то не виключено, що народ перевибере її. Я ніколи не зможу радити, що вам треба робити. Але я рекомендую — вивчiть і побачте все, що сталося в Югославії. Я не бажаю нікому подібного.
— ЄС сьогодні виділяє чималі кошти для оздоровлення Югославії. Чи досить цього?
— Яка б не була ця допомога, треба за неї сказати спасибі. Але ніякі дотації не вирішать наших проблем. І ми не хотіли б жити на допомогу. Треба працювати, заробляти і жити. Всі гроші, які Белград винен Паризькому, Лондонському клубам, Світовому Банку, ми будемо вертати.
Під час агресії НАТО я був міністром економіки Югославії. Коли здiйснювалися бомбардування, коли вони руйнували нашу енергетику, я зробив все можливе, щоб ця галузь працювала. Коли вони руйнували наші підприємства, я зробив усе можливе для їхньої оборони. І я можу сказати, що ніяка допомога не відшкодує збитків від цього бомбардування. Загалом збитки від авіаударів оцінюються близько $100 млрд. Югославія ніколи не забуде того, що зробили Солана, Клінтон, Олбрайт. Ніколи. Ті ж дотації, які надаються Белграду, компенсують тільки невелику частину втраченого.
— Світова спільнота, а саме Гаазький трибунал, тим часом вимагає видачі колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича. Яка доля чекає пана Слобо?
— Моя особиста думка: Слободан Мілошевич — історична особистість сербського народу. Час покаже: позитивна чи негативна, оскільки історія вносить свої корективи. Впродовж останніх років він разом з усіма нами, з народом захищав країну від агресора. Якщо буде доведено, що він винен — нехай відповідає, але, безсумнівно, раніше, ніж він, у в'язниці повинні опинитися Клінтон, Олбрайт та інші, ті, хто віддав наказ на голови невинного народу, без всякого на те права, скинути більше 20 тисяч тонн снарядів із збідненим ураном. Ми будемо судити всіх винних. І цей процес триває. Не так швидко, можливо, як хотілося б. Але головне, щоб не постраждали невинні. Наш президент Коштуніца, який є юристом мiжнародного класу, підтвердив, що революційний суд проводитися не буде. Ми захищали свою країну. Слідчий процес триває.
Югославія не думає тільки про Мілошевича. Це питання не є прiорiтетним.
— Ще один головний біль Югославії — процеси суверенізації. Це стосується не тільки Чорногорії, але і Косова. Яка позиція Белграда?
— Югославія — це федерація, держава, що володіє територіальним суверенітетом. Розділення Югославії було частиною стратегії НАТО. Деяким структурам виділялися дуже великі гроші, щоб її розвалити. Але тепер, якщо світ хоче отримати нові держави в регіоні, то це буде для нього тотальною дестабілізацією.
— А світ цього хоче?
— Світ не хоче, але в одному з матеріалів вашої газети стверджувалося, нiби тільки 25% чорногорців виступають за федеративний устрій, а інші — за незалежність. Це неправда. На жаль, і я це визнаю, ця цифра становить п'ятдесят на п'ятдесят. Серед тих п'ятдесяти, що виступають за незалежність, близько 30% неправославних жителів. Відстоювати самостійність буде і олігархія навколо чорногорського президента Міло Джукановича, який був моїм дуже хорошим товаришем.
— А чи піде Белград на надання незалежності Чорногорії?
— Якщо все буде в рамках закону, то піде.
— Як ви оцінюєте миротворчу роль ООН в Косові?
— Досі миротворчі сили нічого не зробили. Вони дивляться, як люди вбивають людей. Треба нарешті вилучити зброю в албанців.
— Але ж роззброєння, за твердженням ООН, проводилося...
— Не проводилося. Вони мають там дуже важку зброю. Ваші миротворці це знають. Вони супроводжували автобус iз сербами, коли албанці обстріляли його з гранатомета.
— Ви згадали про українських миротворців. Яка Ваша оцінка миротворчих зусиль України?
— Дуже хороша. У нас немає жодного зауваження до польсько-українського батальйону. Слава Богу, що Україна має таких миротворців.
