Реакція політичного середньовіччя?
Те, що невідома організація «Самостійна Україна» практично у повному особовому складі захоплювала будівлю ЦК КПУ, вже забувається. Акція не мала резонансу серед громадськості, але вона не мала і належного осмислення — у яких термінах оцінюється громадянами те, що сталося — політичних чи кримінальних?
Показово, що праворадикальна українська організація УНА-УНСО, яка монопольно займає крайній правий спектр, здивовано сприйняла витівку «Самостійної України», дещо ревниво запідозривши невдах-«загарбників» у дискредитації радикальних методів боротьби, вказуючи з висоти свого досвіду на відсутність ідеологічної і слабку фізичну підготовку. Голова виконкому УНА-УНСО Юрій Тима відмовляє їм у гордому званні «політичні екстремісти», «бо всі чудово розуміють, що не у комуністах справа», УНСО, яка не минає нагоди пропагувати свої методи боротьби і фізичну підготовку для проведення однієї, але переможної акції, навіть не скористалася випадком для чергового декларування цього.
З іншого боку, один із лідерів КУНу Михайло Ратушний повідомив «Дню», що ним створено Громадський комітет захисту арештованих членів «Самостійної України». До цього комітету увійдуть духовні і релігійні діячі, ректор духовної семінарії, відомий співак і композитор Тарас Петриненко. Михайло Ратушний симпатизує політичним вимогам членів «Самостійної України». І вважає невід’ємним громадянським правом молодих людей вибирати методи досягнення мети, навіть якщо вони суперечать Кримінальному кодексу. А оскільки сьогодні громадянські права арештованих ущемлені, то громадськість повинна їх захищати.
Проте хотілося б звернути увагу та те, що попри активність у локальних політичних колах, загалом реакція суспільства на екстремальні політичні вияви відсутня. Що може свідчити не стільки про горезвісну добродушність українського національного характеру, скільки про незрілість громадської реакції, невиписаність «маячків», за реакцією на які суспільство набуває зрілості. Доктор соціологічних наук, завідувач відділу Інституту соціології НАН України Сергій МАКЕЄВ вважає небезпечним суспільним синдромом мовчазну або неяскраво виражену, але схвальну реакцію на вияви насильства і порушення прав людини. Його оцінки захоплення будівлі ЦК КПУ співпадають з оцінкою праворадикального політика Юрія Тими в одному — він також відмовляється кваліфікувати те, що відбулося, як політичний екстремізм:
— Суспільства, кожна їх сфера, живуть своїм власним часом, який не збігається із звичайним літочисленням. У соціальній сфері, думаю, ми знаходимося у ранньому XX столітті, оскільки права людей масово порушуються (ми з представництвом ООН провели опитування: 66% заявили, що протягом останніх 6 років ті чи інші їхні права порушувалися). Час, у якому живе наша політика, я б охарактеризував як політичне середньовіччя. Є маса ознак, які дають мені право так стверджувати.
Наприклад, з самого початку факт захоплення будівлі кваліфікується у політичних термінах. А що там політичного? Те, що захоплено офіс, чи те, що там були члени Руху? Це не політичний екстремізм, а банальний бандитизм. Політичною цю подію можна вважати тільки для суспільства, яке перебуває у політичному середньовіччі. З цивілізованих позицій те, що захопили людей, облили все бензином, розгромили офіс — найсправжнісіньке варварство з елементами бандитизму. Політичний екстремізм як явище відноситься до певного періоду у розвитку людства. У розвинених країнах цей час давно у минулому, разом з властивим йому екстремізмом. Там є носії радикальних поглядів, а самих дій насильницьких — немає. Це вже політичний постмодерн. Наприклад, у Австрії прийшли радикали до влади, але вони нічого при цьому не захоплювали, жодної людини не лінчували, не обливали бензином.
— Ви вважаєте, що висування політичних вимог не надає цій акції політичного статусу?
— Звичайно, ні. Адже у цивілізованому суспільстві, у координатах політичного модерну, ніхто не розмовляє, наприклад, з терористами як із політиками, навіть більше, їхні дії засуджуються, навколо них виникає атмосфера суспільної нетерпимості.
А що сталося у нас? У поведінці політичних партій я бачу ті ж ознаки політичного середньовіччя. Нормальна партія, яка дізналася, що її члени стали учасниками організованої банди, негайно виключає і публічно відмежовується від них. У нас же голова Київської організації Руху приїжджає і просить відпустити цих бідних людей. Для мене як громадянина прочитується: Рух публічно визнає, що буде плекати, захищати екстремістську групу всередині партії, таких собі «ексів» — тих, хто займатиметься експропріацією, страханням. Якщо Рух еволюціонує у цьому напрямі, то я повинен злякатися. І сподіваюся, що зі мною разом ще хтось злякається.
— Наше суспільство мовчить. І жодна з політичних партій не бере на себе місії створювати у суспільстві атмосферу недозволеності у питаннях порушення прав людини.
— Дійсно, раз такої атмосфери не створено, суспільство сприймає порушення своїх загальних прав як дозволений метод, гідний наслідування — так можна діяти у політиці, на вулиці, на стадіоні. Подивіться, в Австрії чверть австрійців проголосували за партію Гайдера, а три чверті обурилися з цього приводу і досить активно для європейського суспільства це виявили! Ось це — яскравий приклад соціальної педагогіки, яка повинна привести до поліпшення звичаїв, якщо вони «самі по собі» зіпсувалися.
— Очевидно, що акція «Самостійної України» планувалася у тім числі й із саморекламною метою. Можливо, у реакції партій, що активно відгукнулися на неї, я маю на увазі Рух і Компартію, також закладене бажання привернути до себе увагу. Якщо вони ставлять тільки цю мету, то досить послідовно її досягають.
— Комуністи також діють, на мій погляд, у координатах політичного середньовіччя, даючи оцінку у політичних термінах. Їм відомий один ворог — фашизм. І кожен, хто проти комуністів — фашист. У них не відбувається оновлення ідей, лідерів, не з’являється нових термінів, немає роботи зі словом і образом. Тому вони підтримали навішування того ж політичного ярлика на явище, яке не є політичним за походженням.
Рух також може втратити громадську підтримку. Для постмодерну — це повна втрата політичного обличчя, люди стали б боятися партії, яка підтримує такі дії.
Згодом можна говорити про цю акцію у термінах політичної безрозсудності або помилковості. Та спершу треба засудити. А поки що навіть ректор Києво-Могилянської академії Брюховецький звертається до влади з проханням про захист цих молодчиків — мовляв, хлопці побешкетували. І це ректор вузу, який претендує на те, що виховує національну еліту! Якщо і державна влада не відреагує на цю акцію як на бандитизм, то це означає, що і структури державної влади знаходяться у політичному середньовіччі. Тоді вийде, що всі ми знаходимося в одному політичному часі.
Треба створити нетерпимість з приводу вияву насильства. Не можна це насильство, досягнення політичної перемоги елементарно бандитськими методами виправдовувати чи підтримувати. Адже насправді йдеться про права людини. Сьогодні це була комуністична партія, а завтра це буде «Собор» Матвієнка, потім Рух.
Не відреагувати адекватним чином, значить створити прецедент, який може дати поштовх масовим виявам. Почнуться взаємні захоплення, тоді це стане фактом соціальним, і це вже точно буде характеристикою суспільства, у якому ми живемо: суспільство політичного екстремізму.
ВIД РЕДАКЦIЇ
«День» продовжує публікувати думки з приводу відомої акції «СУ». Запрошуємо читачів висловитися: що це — політичний екстремізм, хуліганство, молодий максималізм? Як ви оцінюєте громадську реакцію?
