Репутаційний кредит

Цього тижня відбувся візит Віктора Ющенка до Сполучених Штатів. Керівник України повернувся, без сумніву, з масою вражень (чого вартували овації конгресменів в помаранчевих краватках або ж нагородження престижною премією імені Джона Кеннеді) і з чималою кількістю результатів. Проте головний підсумок — заморозки у відносинах між Україною і США можна вважати вчорашнім днем. Секрет успіху президентського візиту доволі простий — постреволюційний вогонь довіри наших партнерів не згас, репутаційний кредит працює на Президента, а значить і на державу. Принаймні поки що. У США відбулася вже друга зустріч президентів Віктора Ющенка і Джорджа Буша. І скидається на те, що далеко не остання. За інформацією «Дня», у червні вони можуть зустрітися в рамках саміту ООН в Нью-Йорку, на «оонівському» ж саміті тільки вже у вересні (присвяченому 60-річчю Організації) може відбутися ще одна їхня зустріч. На другу половину цього року, крім того, запланований візит президента США до Києва. Ще один результат «американської» поїздки — доказ того, що Київ має серйозні наміри стосовно просування демократичних цінностей у світі. Йдеться, звісно, не про експорт революції, а про дії згідно з існуючими міжнародно-правовими документами. Свідченням цьому стало положення у спільній заяві президентів України і США про захист прав людини у Білорусі та на Кубі. Ця теза вже викликала болісну реакцію Мінська та Гавани. Однак українські дипломати натякають, що демократична місія України цим не вичерпується. Повага до демократії — це нова якість держави, яка носитиме не спонтанний, а системний характер. За нашою інформацією, тема демократії буде стрижневою і на саміті ГУУАМ, який відбудеться 22 квітня в Кишиневі. Про українсько-американський прорив, про «демократичні» суперечки з Білоруссю та Кубою — в інтерв’ю «Дня» з міністром закордонних справ України Борисом ТАРАСЮКОМ.

Борис ТАРАСЮК: Візит не був святковим

— Візит Віктора Ющенка до США оцінювали досить по- різному. Перша характеристика — це прорив, який відкриває нову сторінку у співпраці з Вашингтоном. Друга оцінка — коли експерти називали візит не усталеними висловами «офіційний» чи «робочий», а святковий. Про які конкретні результати такого «святкування» можна говорити?

— Я не назвав би візит святковим, тому що це була досить напружена робота, коли не було жодної вільної хвилини. Якщо говорити про атмосферу, яка панувала під час зустрічей, то тут можна вжити термін — святковий. У тому сенсі, що Президента дуже тепло зустрічали в Конгресі, в Чикаго, у Бостоні, в Джорджтаунському університеті. Якщо говорити про конкретні документальні результати, то це спільна заява, яка фактично окреслює нові горизонти українсько-американського стратегічного партнерства. У цій спільній заяві даються як концептуальні оцінки і плани на майбутнє, так і конкретні речі. Наприклад, те, що США сприятимуть вступу України до СОТ у цьому році — дуже серйозний результат. Його не треба сприймати як просто одне з висловлювань у документі. За цим зобов’язанням США лежить дуже конкретна, велика робота: і надання експертної допомоги у тому, що стосується формалізації вже на завершальному етапі вступу до СОТ, і прихильне ставлення до розв’язання проблем, що треба вирішити у взаємних економічних стосунках, і врешті-решт політична заангажованість особисто президента США. Це дуже серйозний сигнал. Ще один результат — підписання меморандуму між «Ексімбанком» (США) і «Укрексімбанком» (Україна). Тобто цим меморандумом утворюється кредитно-гарантійна лінія для підтримки експорту, що, звичайно, буде сприяти пожвавленню економічно-торговельних взаємин.

У результаті цього візиту отримані запевнення і адміністрації Джорджа Буша, і Конгресу щодо підтримки України в проведенні наших політичних, економічних реформ. Це дуже важливо. Сьогодні ні в кого, приміром, не викликає сумнівів необхідність скасування поправки Джексона — Веніка або надання Україні статусу країни з ринковою економікою. Звичайно, попереду робота. Американський Конгрес повинен прийняти рішення.

Без перебільшення ми можемо говорити про те, що відкрито нову сторінку в українсько-американських взаєминах. Коли раніше стратегічне партнерство існувало лише на папері, то сьогодні можемо говорити про його наповнення конкретним змістом. Цей новий зміст окреслено у виступі Президента в Конгресі, де він запропонував співпрацювати по восьми основних пунктах. До речі, ця пропозиція прийнята і президентом, і державним секретарем США. Президенти доручили розробити і узгодити План заходів на 2005 рік, над яким будуть спільно співпрацювати США і Україна. Він, приміром, включає положення про підготовку українських студентів (майже 2000 осіб).

Крім того, передбачається допомога США — $45 млн. — у побудові нового укриття над зруйнованим четвертим блоком Чорнобильської АЕС. Існує дефіцит коштів на завершення будівництва.

Йшлося про те, аби США включили Україну в програму «Виклики тисячоліття». Це колосальна програма, яка передбачає надання допомоги країнам у боротьбі з корупцією, покращанні менеджменту тощо. Це для нас дуже актуально.

Головний результат — це відновлення діалогу на найвищому рівні між керівництвами двох країн. Ви знаєте, що його було перервано. Він не здійснювався фактично з 2000 року. Зараз діалог відновлено, і він має приязний зміст. Тобто встановлено особисті дружні контакти між двома президентами.

Ми можемо говорити про те, що в результаті візиту ми відчули з боку американського політикуму надзвичайно великий кредит довіри до українського Президента, до української держави. Це той грунт, який дає підстави дивитися з оптимізмом на розвиток українсько-американського партнерства.

— Якщо говорити про економічний блок результатів — намір скасувати поправку Джексона — Веніка, намір надати ринковий статус, намір підтримати вступ України до СОТ... Наскільки тверді американські зобов’язання щодо реалізації цих намірів і чи не будуть висунуті Києву нові умови, що фактично відтягне строк вирішення цих питань?

— Умовами це не назвеш. Це були нормальні зобов’язання. Скажімо, надання статусу країни з ринковою економікою, повернення до нормального торговельного режиму можливе лише після вжиття Україною конкретних кроків. Таким кроком є, наприклад, прийняття законодавства, яке б унеможливлювало виготовлення лазерних дисків з порушенням авторських прав.

Це справедлива вимога. І тут справа за Україною, яка повинна це зробити. Без цього не буде просування в СОТ, не буде й ринкового статусу. Якщо говорити про поправку Джексона— Веніка, то тут не може йтися про якісь умови. Життя поставило її поза межі нормальних взаємин. Це лише питання часу, і, я переконаний, що найближчим часом ця поправка буде скасована. Існує майже консенсус у Конгресі щодо недоцільності існування цієї поправки.

...Сьогодні двері державних установ США — у тому числі Конгресу — відкриті для України. Йдеться лише про те, щоб формулювати чіткі, реалістичні позиції і працювати над їх реалізацією. Жодної упередженості, яка була в минулі роки, жодних нереалістичних умов до України не буде висуватися.

— У спільній заяві президентів йдеться про підтримку США підвищення рівня співпраці між Україною та НАТО до Інтенсифікованого діалогу. Чи станеться таке підвищення під час міністерської зустрічі у Вільнюсі? І як влада планує проводити інформаційну політику для більшої обізнаності громадян щодо діяльності НАТО? Не секрет, що рівень підтримки вступу України до Альянсу серед українців — низький...

— Американський президент особисто заявив, що підтримує вступ України до НАТО. Водночас треба пам’ятати, що НАТО — це не лише Сполучені Штати. Тому США, знаючи ситуацію і розстановку сил всередині Альянсу, підтримали в спільній заяві плани стосовно приєднання України до Інтенсифікованого діалогу. Якщо говорити про реалістичність, то слід сказати, що існують проблеми. Не всі країни-члени НАТО підтримують цю ідею. Хоча ми вживаємо заходів, в тому числі і я, у контактах зі своїми колегами з країн-членів НАТО. Наша мета полягає в тому, щоби до зустрічі міністрів закордонних справ НАТО і України, яка відбудеться 21 квітня у Вільнюсі, ми остаточно погодили це питання. Мова йде про те, що нам потрібно активно працювати, і ми над цим працюємо. Я вважаю цілком реалістичним очікувати, що у Вільнюсі Україна таки отримає пропозицію про початок Інтенсифікованого діалогу, яка є кроком до Плану про набуття членства.

Ви абсолютно праві в тому, що стосується невисокого рівня підтримки в суспільстві НАТО. Причина лежить на поверхні. Попередня влада, декларуючи курс на вступ до НАТО, насправді робила кроки в протилежному напрямку. До речі, без зайвої скромності хочу сказати, що до призначення міністром я активно працював над тим, аби довести, особливо до регіонів, правду щодо розвитку взаємовідносин між Україною і Євросоюзом, Україною і НАТО. Сьогодні МЗС виробило пропозиції, які направляємо на розгляд Президенту щодо активізації інформаційної роботи. Коли ми проводили в Інституті євроатлантичного співробітництва, який я створив, регіональні «круглі столи», то зазвичай замовляли соціологічні опитування. Їх порівняння — залежно від регіону — дає підстави стверджувати, що переважна більшість громадян має недостатню кількість інформації щодо НАТО. І водночас більше 80% незалежно від регіону вважають, що інформацію вони отримують із загальнонаціональних каналів телебачення. Про що це свідчить? Про те, що наші загальнонаціональні канали не виконують функцію інформування суспільства. Отже, попереду дуже серйозна робота.

— Цими днями спливає два роки від загибелі репортера Тараса Процюка в Іраку. Президент Віктор Ющенко перед візитом до США доручив взяти цю справу для вирішення (зокрема компенсації батькам загиблого) Міністерству закордонних справ. Чи порушувалося це питання під час перебування в США і що планується зробити?

— Це питання порушувалося і під час візиту до Іраку секретаря РНБОУ Петра Порошенка. Це питання порушувалося нашим посольством у США, а також мною під час перебування у Вашингтоні. Американська сторона наразі відповіді не надала, але ми постійно триматимемо це питання під контролем для того, щоб було приділено належну увагу з боку США.

— Інше чутливе питання, яке викликало в Україні скандал, стосується зобов’язання Києва і Вашингтона підтримувати просування демократії на Кубі і в Білорусі. Ці події спричинили до дискусії, що пріоритетніше — економічні, політичні інтереси чи просування демократичних цінностей? Хто був ініціатором включення формулювання про права людини на Кубі і в Білорусі до спільної заяви президентів?

— Дійсно, у спільній заяві є положення про те, що США і Україна співпрацюватимуть у сфері підтримки свободи у таких країнах, як Куба і Білорусь. Тут я хотів би прокоментувати мотивацію того, чому Україна пішла на такий крок. По-перше, помаранчева революція виникла на грунті протесту народу не з приводу того, що немає чого їсти, а через те, що зневажалося право людей зробити свій вибір. Саме це призвело до протесту. Це був протест за торжество демократії. Нове керівництво фактично було приведено народом до влади з надією на те, що оці демократичні засади, на яких базувалася помаранчева революція, стануть основними і в діяльності самої держави. Власне, це і відбувається. Нова влада це робить для того, аби ті недемократичні тенденції, які існували за часів Леоніда Кучми, зникли з нашого повсякденного життя. Але зовнішня політика не може не реагувати на цю нову константу українського буття — демократизм, верховенство права. Коли американська сторона запропонувала включити у спільну заяву це положення, то в принципі воно було прийнято саме за тієї мотивації, про яку я говорив. Тут мова не йде про те, що хтось збирається чинити якось усупереч міжнародним зобов’язанням. Є ціла низка міжнародних зобов’язань, які кожна країна має виконувати. Нагадування про це не є чимось незрозумілим або таким, що суперечить міжнародному праву.

— Відомо, що в Мінську досить критично сприйняли крок Києва. Гавана відреагувала перериванням візиту цього тижня до Києва свого заступника міністра закордонних справ. Ви передбачали таку реакцію?

— Наголос на питаннях демократії і прав людини, на мою думку, неадекватно сприйнятий представниками цих країн. Я думаю, що це була швидше емоційна реакція. Ніщо не заважає тій же Гавані співпрацювати з Євросоюзом, хоча ЄС ініціює і підтримує резолюції з питань демократії на Кубі і в Білорусі. Білорусь залюбки співпрацювала б із Євросоюзом, незважаючи на те, що ЄС ініціює резолюції по цій країні. Усі країни ЄС фактично підтримують таку позицію щодо звернення уваги на стан демократії на Кубі і в Білорусі. Оскільки Україна заявила, що наша мета полягає у отриманні членства в ЄС, оскільки навіть попередня влада прагнула до того, аби на Україну був поширений механізм погодження і приєднання до заяв Євросоюзу з усіх питань (включно з правами людини), то нікого не повинна дивувати нинішня позиція Києва. Україна готується до вступу до Євросоюзу, і цього не можна робити декларативно, на словах, як було за попередньої влади, яка заявляла про прагнення вступити до ЄС і водночас заплющувала очі на речі, що стосуються фундаментальних цінностей і стандартів, що існують в ЄС.

— Але чому було обрано саме Кубу і Білорусь, а не Туркменистан або Китай?

— Річ у тім, що резолюцій з приводу названих вами країн немає на розгляді Комісії з прав людини ООН.

— Чи означає це, що під час розгляду в ООН Україна голосуватиме за критичні зауваження щодо Куби та Білорусі?

— Однозначно, що Україна змінить своє голосування. Не треба забувати, що прийшла нова влада. І нова влада не може заплющувати очі на проблеми з правами людини. Нова влада, яка постала на грунті демократії, повинна у своїй зовнішній політиці демонструвати якраз відданість демократичним цінностям. Тому ні для кого не повинно бути несподіванкою те, що Україна сьогодні виступає з усіма демократичними країнами на користь прав людини. Хіба було приємно нам, українським громадянам, чути оцінки, які лунали з боку і ЄС, і ОБСЄ, і Ради Європи щодо порушень прав людини в нашій державі? Але то були наші реалії. Народ припинив їх. Хіба нова влада, підтримана народом, не має морального зобов’язання вимагати того ж самого від інших країн?

— Чи вдасться, на вашу думку, залагодити конфлікт, який виник із Кубою? Чи не призведе він до згортання програми із оздоровлення українських дітей, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи?

— Ніякого конфлікту не відбулося. Усе залежить від того, наскільки адекватно кубинська сторона оцінить цю ситуацію. Якщо вона буде вважати за можливе, щоби це відбилося на програмі оздоровлення дітей, то що ж... Таким буде рішення кубинців. Правильне чи неправильне воно — судитимемо після того, як воно відбудеться. Але, на мою думку, реакція була неадекватною. Врешті-решт ми зацікавлені в тому, щоб розвивати дружні взаємини з кубинським народом. Ми ніколи не мали жодного упередження щодо кубинського народу.

— Цього тижня, в середу, помер Надзвичайний і Повноважний Посол України на Кубі. У мас-медіа лунало чимало домислів із цього приводу. У тому числі є інформація, що дипломат напередодні смерті мав зустріч у МЗС Куби щодо роз’яснень з приводу спільної заяви Києва і Вашингтона, і нібито саме розмова з кубинськими дипломатами негативно вплинула на стан посла. Чи не могли б внеси ясність у цю сумну новину?

— Я не хотів би займатися якимось комбінаціями і звинувачувати когось у смерті людини. Сталася велика біда, людина померла. Хотів би висловити співчуття дружині, дочці. Віктор Пащук багато працював у системі Міністерства закордонних справ, в Київському університеті з підготовки фахівців-міжнародників. Багато зробив для розвитку взаємин із країнами Латинської Америки. Я не хочу займатися спекуляціями на цю тему. Як кажуть, нехай Бог буде суддею тим, хто, можливо, мимоволі спричинив таку травму для нього, наслідком якої став серцевий напад.

ДО РЕЧІ

Соціал-демократи (об’єднані) й комуністи різко критикують виступ Президента України Віктора Ющенка в Конгресі США, а також спільну з американським президентом заяву щодо Куби й Білорусі. Зокрема, в інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна Ігор Шурма (фракція СДПУ(О) висловив думку, що те, що відбувається під час візитів В. Ющенка до Європи й США, є «продовженням Майданної риторики». Депутат вважає, що «ніхто не робитиме з України конкурентоздатну державу на світовому рівні». Представник фракції Комуністичної партії України Ігор Алексєєв висловив подив у зв’язку зі спільною заявою українського й американського президентів щодо Куби й Білорусії. Він заявив, що розцінює таку заяву «як чергове втручання США у внутрішні справи суверенної держави Куба».