Революція у пропаганді
Національна телекомпанія України (НТКУ) представила свій проект «інтерактивного телебачення». У деяких програмах УТ-1 глядач може включитися в телегру, набравши, приміром, код 8-900-№ телефону. Комп’ютер поставить йому кілька запитань, і на кожне запропонує по три варіанти відповідей. Серед гравців, котрі відповідатимуть правильно, проводитиметься жеребкування у прямому ефірі, й переможці отримають солідні призи.
Коментар
Будь-яка нова технологія — завжди двосічна зброя і може бути спрямована як на користь, так і на шкоду. Особливо технологія у ЗМІ. Не будемо говорити про користь — вона очевидна. Краще подумаємо про можливі негативні наслідки. Для початку відзначимо, що вітчизняне телебачення, як державне так і приватне, перебуває під політичним контролем і перспектив отримання ним хоча б мінімальної незалежності не видно. Тож небезпека зловживання будь-якими нововведеннями стає особливо великою. Пряма пропаганда вже давно не має достатнього впливу на «маси». Різноманітні «тонкі» хитрощі часто не дають результатів унаслідок своїх надмірних «тонкощів», зрозумілих хіба що самим учасникам коментованих подій. Відтак політично ефективною, як і раніше, є пряма інформаційна атака, і тут «інтерактивність» телебачення, безумовно, відкриває нові можливості для маніпуляцій громадянами. Розглянемо найпростішу схему — проведення «миттєвих» телеопитувань. Результати досліджень часто залежать від того, як саме формулюється запитання. Отже, за бажання можна легко дістати наперед відомі «об’єктивні» результати. Мета політичних маніпуляцій із соціологічними даними — змусити людей зробити необхідний вибір. А засіб полягає в тому, що люди завжди прагнуть приєднатися до більшості й відчувають психологічний дискомфорт, будучи зі своєю думкою в меншості. Єдиним серйозним ганджем такого способу пропаганди є недовіра людей до соціології. Тепер цю проблему усувають: люди схильні довіряти тому, в чому беруть участь особисто (аб о є хоча б ілюзія такої участі). Саме тому «інтерактивність» на кілька порядків збільшує тиск більшості на окремого громадянина, а нехитрі маніпуляції з формулюванням запитань дають змогу телевізійникам мати «політично правильну» більшість у будь-якій проблемі.
КОМПЕТЕНТНА ДУМКА
ОЛЕГ ІВАНЦОВ, «День»
Чи можна вважати «миттєві» телеопитування соціологічними? Довіряти їхнім результатам? У чому тут можуть полягати фальсифікації реальної картини громадської думки? На ці запитання «Дню» відповіли експерти-соціологи.
Володимир ПАНIОТТО,
директор Київського міжнародного інституту соціології:
— Для того, аби дані цих опитувань були надійними, треба провести велику роботу. Пропорції репрезентування різних соціальних і демографічних груп не дотримуються. У традиційних телефонних опитуваннях після збору даних ці пропорції корегуються відповідно до часток певних груп населення в усьому населенні якоїсь території. Це так звана процедура «ремонту» вибірки. Навряд чи хтось робитиме «ремонт» при телеопитуванні. Крім того, тут працює низка обмежень, які не дозволяють отримати надійні репрезентативні дані. По-перше, ті, котрi телефонують, — це аудиторія цього каналу в даний момент. По-друге, — це аудиторія даної конкретної передачі. По-третє, — це «добровольці». Всі разом ці чинники роблять дані таких опитувань абсолютно ненадійними. Навіть є типи запитань, з яких думка населення відома і стійка. Наприклад, якщо 80% не задоволені податковою системою, то результату «80% задоволені податковою системою» отримати не вдається, які б методи не використовувалися. Можливість маніпуляції думкою в таких опитуваннях, звичайно, є. Скажімо, перед опитуванням можна показати певний сюжет або передачу. В результаті телефонуватимуть або «надто обурені», або «надто підтримуючі». Розподіл думок у таких опитуваннях може й близько не співпадати з реальною громадською думкою. Я їм абсолютно не довіряю. Це «недостовірно-соціологічні» опитування.
Ольга БАЛАКIРЕВА,
науковий керівник центру «Соціальний моніторинг»:
— Такі опитування не можна вважати репрезентативними. Рівень телефонізації у нас у містах — в середньому 50%, у селах 15% сімей мають телефони. У середньому по Україні цей показник — 35%. Близькі до пресових опитувань, просто вони стислі у часі. А основний недолік таких опитувань полягає в тому, що ніколи не відомо, який «об’єкт» побажав зреагувати на ту інформацію, яку було «вкинуто» в ЗМІ. Я таким даним не довіряю, бо невідомо, думку яких груп вони репрезентують. Крім того, важко щось сказати про мотивацію тих, хто телефонує. Це певний психологічний тип респондентів, які з радістю хапаються за слухавку, аби на щось відреагувати. Щодо маніпуляцій, то я б не хотіла когось звинувачувати, але можливості для цього в таких опитуваннях, звичайно, є. Було б бажання.
Олександр Стегній, керівник
відділу соціально-політичних досліджень«СОЦІС-Геллап»:
— Це не соціологічні опитування. Оскільки не дотримано низки умов: певна процедура відбору, не-тиск і «не-стимуляція» відповідей респондентів тощо. Результати таких опитувань — це спорадична картина думок тих, хто зателефонував на телебачення. У цьому випадку формулювання «це думка населення України» не заслуговує ніякої довіри і може розглядатися як фальсифікація. Крім того, багато залежить від формулювання запитання і того соціально-психологічного фону, за якого воно ставиться. Ще не ясно, хто ці люди, — які побажали витратити свій час і зателефонувати на ТБ. Наприклад, бажання висловитися щодо Руху (опитування в передачі «7 днів» по УТ-1 19. 07. 98. — Ред.) могло виникнути у активістів, завзятих прихильників або, навпаки, лютих противників Руху. Тобто це могли бути представники політично активних категорій громадян. Але це далеко не все населення.
