Рейтинг упав

Ще рік тому ми були на 70 му. Як і в 2004 му,найкращою визнали Норвегію — саме там показники доходів на душу населення, тривалість життя і рівень медицини-освіти експерти визнали оптимальними. А Україна у щорічній доповіді ООН про людський розвиток опинилася між Саудівською Аравією та Перу. Щоправда, для пострадянських країн — це ще не найгірший результат. Наприклад, Казахстан займає 80-е, Вірменія — 83-є, Грузія — 100-е, Азербайджан — 101-е, Киргизстан — 109-е, а Узбекистан і Молдова — 111-е і 115-е відповідно. Із колишніх союзних республік виділилися хіба що країни Балтії — їх усіх оонівські експерти відзначили як «регіони з високим рівнем людського розвитку». Росія (62-е місце), Білорусь (67-е) й Україна — в першій двадцятці «середніх».

Дані ООН дещо шокували українських учених. Із доповіді очевидно, що «опустила» нас насамперед низька тривалість життя. У розрахунках міжнародних експертів зазначається: в 2003-му (саме дані за цей рік і враховували) українці почали жити в середньому на 3,4 року менше. Водночас, як стверджує заступник директора Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова, подібних показників не може бути в принципі. Якщо вірити ООН, то в Україні живуть менше, ніж у середньому в світі. При тому, що останній показник враховує дані помираючих від СНІДу в африканських країнах. Ні, тривалість життя в нас, звісно, скоротилася. Але, за даними Держкомстату, лише на 0,08 року. Іншими словами, експерти ООН припустилися помилки, ціна якої — не багато не мало — 10 позицій. «За всіма іншими показниками Україна продемонструвала «плюси», а отже, реально наше місце — десь наприкінці шостого десятка», — впевнена Е. Лібанова.

Заради справедливості, слід визнати, що Україна вже не вперше обурена відведеним їй місцем. Досить пригадати, як у 2002 році МЗС публічно оспорювало оонівський «вирок». Свій протест вони мотивували тим, що використовувані експертами дані аж ніяк не першої свіжості. Водночас у країнах, що розвиваються, показники можуть «стрибнути» навіть за півроку. Так чи інакше, але гіпотетичне 67-е місце, яке нібито за правом належить Україні, не дуже обнадійливе. Наприклад, та ж тривалість життя в нас у середньому становить 66 років, що на 8—10 менше, ніж у європейських країнах. Більш того, за даними Інституту демографії і соціальних досліджень, імовірність смерті українських чоловіків у 7—8 разів перевищує аналогічні показники Швеції — однієї з найблагополучніших країн світу. У результаті в нас 47% «сильної» статі не доживають до пенсії. Статистику «роблять» насамперед так звані неприродні смерті — суїциди, алкогольні отруєння, вбивства. До того ж позначається і той факт, що Україна — перша в Європі за шахтарською смертністю, профзахворюваннями, а також темпами поширення ВІЛ.

До речі, експерти ООН дійшли висновку, що саме СНІД — основний чинник ризику для України та її економіки. За оцінними даними, кількість ВІЛ-інфікованих становить нині 448—491 тис. чоловік — близько 1,8% українців у віці від 15 до 49 років. І згідно з песимістичним прогнозом, у 2014 році статус «ВІЛ-позитивний» матимуть 3,5% дорослого населення країни. Якщо врахувати, що антиретровірусну терапію (препарати, які підтримують імунітет) має фінансувати держава, і щорічний курс лікування обходиться в 1000 доларів на людину — бюджет охорони здоров’я доведеться збільшити щонайменше вп’ятеро.

А нинішній стан медицини міжнародні експерти також не схвалили. Як заявила Бі-Бі-Сі заступник директора агентства ООН із людського розвитку Сара Берд-Шарп, «Україні треба вкладати більше коштів у соціальні програми, щоб показники економічного зростання нарешті позначилися на пересічних громадянах. Насамперед це стосується освіти й медицини». Тим часом охорона здоров’я в нас задовольняється лише 3,3% від ВВП. У рік на стаціонарне лікування одного українця держбюджет виділяє 60 гривень, при тому, що за найскромнішими підрахунками, день у лікарні обійдеться в 20 гривень. Але найголовніше навіть не це. На тривалості життя й поширенні захворюваності не в останню чергу позначається доступність медичної допомоги. А в нас близько 10 тисяч населених пунктів залишилися навіть без медсестри або фельдшера. А у великих містах із багатьох причин вважають за краще не йти до лікаря, а лікуватися самостійно.

Хай як це парадоксально, але, на думку українських вчених, на тривалість життя впливає... грамотність. А пояснюється цей взаємозв’язок досить просто: гігієнічна культура в людей освічених завжди на рівні. Утім, і з «ученістю» українців, яку, до речі, також враховували в ООН, не все так просто. Наприклад, близько 300 тисяч у нас мають дуже туманне уявлення про орфографію й арифметику. Насамперед йдеться про дітей вулиці, які не відвідують школи, а також сільське населення. До того ж повільно, але впевнено знижується середній рівень освіти українців. З одного боку, відсоток людей із дипломами зростає, але з іншого — збільшуються показники міграції. Серед тих, хто залишив країну, 45,5% мають повну середню освіту, а ще 25% — вищу.

Словом, єдиний очевидний «плюс», який помітили в ООН і з чим погодилися в Україні — це економічне зростання. Хоча, як наголошують експерти, в доповіді використовували дані майже дворічної давності. Сьогодні Україна виглядала б набагато приємніше для життя. Адже тільки за перше півріччя 2005-го зростання ВВП становило 5%, а доходів українців — і поготів, 7%. За даними Інституту демографії і соціальних досліджень, протягом останніх років суттєво зросла кількість сімей, які можуть похвалитися так званим мінімальним майновим набором. Простіше кажучи, мають холодильник, кольоровий телевізор, пральну машину та пилосос. Таких сьогодні 53%. Набагато гірші справи з іншими благами цивілізації. Скажімо, автомобіль і сучасну аудіо-відеотехніку мають лише 6%, а комп’ютер, супутникову антену та відеокамеру придбали лише 0,1% українців. До того ж досі більшу частину доходів у нас залишають у продуктових магазинах — до 60%. Що, на думку експертів, аж ніяк не свідчить про високий рівень життя. У розвинених країнах середньостатистична сім’я витрачає на харчування не більше 40% своїх доходів. Решту віддають на оплату різних послуг, покупку техніки, відпочинок. В Україні жити з таким «розмахом» можуть дозволити собі лише 7—10%.