Росія 88
88 — цифровий символ абревіатури, подвоєної літери Н, восьмої в латинській абетці: Н. Н., тобто привітання нацистів Heil Hitler — «Хайль Гітлер». Росія — країна, в якій Гітлер та його посіпаки вбили мільйони людей. «Росія 88» — назва фільму молодого російського режисера Павла Бардіна про банду неонацистів.
Візуально «Росія 88» є стилізацією під кінодокумент: його знімає один з попутників угруповання «Росія 88», режисер-аматор на прізвисько Абрам (Михаїл Поляков).
Фільм змальовує будні наці-скінхедів (їх ще кличуть бонхедами або бонами від англійського «bonehead», «пустоголовий», — на противагу скінхедам-антифашистам): тренування у підвалі або в лісовому таборі, напади на людей інших національностей чи інших субкультур, пиятики, концерти. Головний герой фільму Штик (Петро Федоров; він також співпродюсер картини) — харизматичний лідер групи. Його батьки розлучені, живе він разом із матір’ю та сестрою, роботи не має. Федоров грає роль точно, творить свого персонажа сильними, яскравими мазками, надає йому дещицю небезпечної привабливості, врівноважуючи цю рису жорстокістю і самозасліпленням. Нинішня зірка «Залюдненого острова» виконує важливе завдання: показати бонхедів як таких собі звичайних хлопців. Решту дійових осіб режисер Бардін олюднює переважно за допомогою сцен без дії, коли уся компанія нудьгує десь у чергових руїнах, справляє малу нужду на тлі вечірньої Москви, мовчки дудлить пиво, просто вештається без діла, — чудові контрапункти до бойовищ та ідеологічного лементу. Ось є такі молоді громадяни: мешкають у звичайних квартирах спальних районів, так само їдять, сплять, п’ють, кохаються, на мамине прохання ходять до магазину за картоплею, а тільки мають усередині невідомо ким вмонтований контур ненависті, котрий спонукає їх калічити життя і чужих, і близьких людей.
Бардін і Федоров прагнуть достовірності, не шкодують часу й акторської гри, щоб відтворити необхідний антураж, як соціальний, так і політичний. Більшість промов Штика — реальні декларації наці, опубліковані на їхніх форумах, знятими на ручне відео атаками на чужоземців і ксенофобськими скетчами переповнений інтернет, «кришування» бонів нечистим на руку міліціянтом — сумна реальність. Вуличні бліц-інтерв’ю, коли Штик, удаючи журналіста, дістає ствердні відповіді на запитання, чи має Росія бути винятково для росіян, — бралися у реальних перехожих; нацистська рок-музика, яку слухають герої, вільно продається на московському ринку «Горбушка».
Що ж до екранного втілення, то тут джерела видаються очевидними, автори їх не дуже й приховують. Зйомки стрибаючою камерою й уникання кінематографічних спецефектів нагадують про мінімалістичні принципи руху «Догма-95», сюжет про особисту трагедію в середовищі скінів має паралель у культовому австралійському фільмі «Ромпер-Стомпер» (образ Штика деякими рисами подібний до головного героя тої картини у виконанні молодого Рассела Кроу), а єврей-нацист Абрам — майже пряма цитата з «Фанатика», фільмової притчі незалежного режисера Генріха Біна.
А втім, прикріше те, що матеріал пригнічує сюжет. У гонитві за достовірністю режисер жертвує історією як такою; забагато описових епізодів, дія гальмується, документальна стилізація починає приїдатися. Вочевидь, через те в другій половині фільму Бардін іде на надмірно різкі драматургічні кроки, розв’язує фабулу низкою смертей. Драма багатьох перетворюються на особисту Штикову драму, котра — не в останню чергу завдяки яскравій грі Федорова — майже цілковито випадає з основної історії.
Та все ж послання фільму прочитується чітко. Фінальні титри з іменами жертв, замордованих нацистами в Росії (121 убитий торік тільки за підрахунками Московського бюро захисту прав людини), вражають. Так, фільм недосконалий, але — чесний. На пострадянському просторі, перегодованому плівковим гламуром, мавпуванням голівудських жанрів, з фільморобами, котрі воліють не помічати того, що коїться довкола них, подібна чесність дорого коштує.
Нехай фільм Бардіна мало що змінить, але принаймні його поява дає надію: може, Росія насмілиться подивитися на себе тверезими очима й відмовиться бути Росією-88, державою, яку досі не відпускають коричневі примари.
