Розмовний жанр — за картками

Приказка союзних часів «Перед кубком усі рівні!» витримує перевірку лише в одному випадку: коли конкуренти «рубаються» 210 хвилин, а після глухих 0:0 взаємна екзекуція продовжується пробиттям «із точки».

У першому півфінальному матчі Кубка України криворізький «Кривбас» сквитав м’яч київського динамівця Кахи Каладзе вже через сім хвилин (відзначився Сергій Шищенко). А от після перерви господарі, яких підтримували — не багато не мало — 36 000 уболівальників, відповіли лише голом престижу (Євген Римшин, 85) на три влучних удари Сергія Реброва, Андрія Шевченка та Андрія Гусіна. У результаті — 4:2 на користь «Динамо».

Очевидно, не варто говорити про «кубкову рівність», коли не просто забито виїзного гола, а ще хтось залишається вдесятьох на полі. Саме так сталося в поєдинку між київським ЦСКА та донецьким «Металургом», який завершився внічию — 1:1. На 56-й хвилині, «заробивши» другу жовту картку, залишив арену п’ятий номер гостей Сергій Даценко. Однак в очах партнерів він цілком виглядає виправданим. По-перше, тому, що саме він на другій хвилині відкрив рахунок. По-друге, передбачену дискваліфікацію він відбуде за рахунок матчу на першість країни (у Кривому Розі 10 травня). А 14-го, наче нічого й не сталося, зможе вийти на повторну кубкову зустріч. Такий у нас кодекс.

...З якої причини всупереч очікуванням більше як шести тисяч столичних глядачів не вийшла гра в армійців (єдиною втіхою виявився ефектний гол їхнього капітана Едуарда Цихмейструка за 12 хвилин до фінального свистка)? Одна вiдповiдь вiдома: склад був «пожежний», бо групу провідних гравців восени необачно «обкатали» на кубок за ЦСКА-2, «закривши» таким чином перед ними двері першої команди в рамках даного турніру.

Інших же тлумачень преса не дочекалася. У зв’язку із чим хочеться закликати й ПФЛ, і самих керівників клубів — припинити «понуру» явку на післяматчеві прес-конференції других-третіх тренерів. У Європі та на її околицях ходять на ці брифінги тільки головні тренери. Має бути так і в нас, хоч би яким було прізвище — Тищенко, Маркевич, Довбій чи Лобановський. Дешевше обійдеться це і для їхніх асистентів. Бува такий один там щось розтиражує на дюжину диктофонів. А потім йому ж і «влетить», скажімо, від клубного віце-президента за відхилення від позиції шефа.