Рух перед вибором: історичне минуле чи перспективне майбутнє
Нещодавно «День» запитував на своїх шпальтах: «Чи стане Рух «нормальною» партією?», підкреслюючи, що дискусія про це йде поки що у фракції. «Стане!» — впевнено відповідає сьогодні Роман Зварич: «Так далі тривати не могло. У нас, у демократичній партії, раніше завжди були рішення, які приймалися колегіально. Потім настав час розпоряджень і наказів, які приймалися одноголосно. І навіть зараз на столі у віце-спікера Мартинюка, котрий веде сесію, — розпорядження за підписом пана Чорновола — не давати слова жодному депутату з Руху. Період ідолопоклонства завершився...»
В’ячеслава Чорновола в залі не було. Це може свідчити про те, що він знав, що ситуація вийшла з-під його контролю. Хоча напередодні, можливо, передбачав, що зуміє її втримати. Навіть за подій, що накочують, як сніжна лавина. Вночі 17 лютого фракція засідала без Чорновола. Вісімнадцятого о 7.00 ранку відбулася, за словами прес-секретаря В’ячеслава Чорновола Дмитра Панамарчука, спроба «захоплення нового приміщення секретаріату на вулиці Гончара, 33 за тим же сценарієм, за яким ними раніше було захоплено кабінет фракції Руху в Верховній Раді». Депутати на чолі з Гудимою й Федоріним прибули туди, щоб «перепідпорядкувати апарат секретаріату НРУ безпосередньо Богдану Бойку». Приїхав Чорновіл, видав розпорядження, що він підпорядковує роботу секретаріату особисто собі, й фактично усунув обраного з’їздом голову секретаріату від виконання своїх обов’язків. Можливо, впевненості йому додавав той факт, що більш як половина голів крайових організацій — 13 — уже виступила з вимогою негайного скликання другого (позачергового) етапу з’їзду. Мета — переобрати керівні органи партії. З’їзд було призначено на 6 березня у Києві. Виходячи з того, що й Чорновіл, і віддані особисто йому 13 голів крайових організацій готові були йти на з’їзд, слідує: вони передбачали, що серед делегатів, вибраних на перший етап з’їзду в грудні, у них є більшість. І досить буде зібрати 2/3 (згідно зі статутом) делегатів, щоб з’їзд оголосити правомочним. Потім планувалося змінити статут і обрати нове колективне керівництво партії — тобто замість центрального проводу — політраду. Новий орган — нові люди... Але ситуація загострювалася. І Чорновіл відмінив призначену на четвер прес-конференцію, а також заплановане на 20 лютого засідання центрального проводу...
Що буде далі? «Буде з’їзд, і всіх цих 30 відступників можуть виключити з партії!» — гарячаться прихильники Чорновола. «Швидше за все, з’їзд може спробувати відкликати античорноволівців зі списку депутатів. Із принципу, тому що такого закону немає», — вважає вірний соратник пана Чорновола Дмитро Понамарчук. «Центральний провід у суботу відбудеться, й буде ухвалено рішення про скликання позачергового з’їзду та рішення про недовіру лідеру Руху», — сказав кореспондентовi «Дня» Олександр Лавринович, котрий, можливо, довше за всіх чекав цього дня.
Слід зазначити, що союзники Руху за правоцентристським табором вельми прохолодно сприйняли спробу більшої частини фракції НРУ «відкрити нову історичну сторінку». Навіть партнери за блоком — ПРП — зайняли вичікувальну позицію, вважаючи за краще зробити вигляд, що «йде розв’язання внутрішніх кадрових проблем — не більш» (як заявив Віктор Пинзеник). Звісно, з одного боку, таке дистанціювання можна б оцінити, за словами М. Сироти, як «небажання підливати масло у вогонь і дати розгорітися конфлікту». Але, швидше за все, справжня причина такої політичної стриманості пов’язана з побоюваннями НДП і ПРП навіть показати свою причетність до політичної мужності колег. Відбувається це, певно, тому, що «послідовність В. Чорновола» в справі служіння владі сьогодні більше відповідає настроям народних демократів і реформаторів, ніж прагнення реформаторської частини Руху «показати, як повинна поводитися справжня демократична сила в обстановці, що склалася». Мабуть, тому на адресу демократичного крила Руху прозвучали не тільки застереження в тому, що «зміна позиції ліквідує їх як політичну силу», а й відкриті звинувачення в «політичній нерозбірливості». Як повідомив кор. «Дня» представник НДП А. Білоус, «більшу частину НДП насторожило публічне розбирання, і ми побоюємося, що нове покоління рухівців буде політично всеїднішим. Тому ми й зайняли позицію спостерігачів».
Можливо, період рішучості у різних сил настає в різні терміни. Поки що з очевидністю підтвердилося тільки одне: тоталітарне правління рано чи пізно призводить до внутрішньої протидії й розвалу. А опозиційність — вона або є, або її немає. А час рано чи пізно примусить визначатися всіх. Рухівські демократи, ясна річ, ризикують. Але альтернатива цьому ризику, за словами Романа Зварича, — «це загибель Руху».
