Ритуал, від якого важко відмовитися

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології:

— Я вважаю, що слід бути скромнішими, і особливо зараз, коли Україна переживає досить складний період розвитку. Спочатку треба домогтися серйозних успіхів, а потім уже одержувати нагороди. Звичайно, можна «згадати добрим словом», але ця помпезність мені здається не дуже доречною. Гадаю, що нагороди — ритуальний бік діяльності, пов’язаний ще багато в чому з нашим напівфеодальним минулим. Цьому не повинно надаватися такого великого суспільного значення. Такого роду нагороди ніякого сенсу не мають, а по заслугах віддається належне і громадською думкою, і народною пам’яттю. Тому в мене складається враження, що на сьогоднішній момент немає необхідності розвивати і проводити широку нагородну кампанію.

Юрій МУШКЕТИК, прозаїк, голова Національної спілки письменників України:

— Традиція нагородження визначних людей орденами та медалями — це традиція не тільки українська. Вона давня, світова. Це стимул людям до праці. Щоправда, я думаю, що така нагорода, як звання Героя України, повинна видаватися справді за героїчні вчинки, за подвиги. Хоча якийсь найвищий орден за громадянські заслуги треба мати, але Герой — це трохи занадто.

Я не вчитувався в списки тих, кого нагородили, тому коментувати це можу. Ми вже два роки подаємо списки письменників для нагородження, часом дуже гарних, але ці списки десь «залягають». Як правило, для того, щоб людину помітили і виділили, потрібно, щоб вона «покрутилась» у потрібних колах.

Микола ВЕРЕСЕНЬ, журналіст:

— Традиція нагороджувати напередодні державних свят відомих діячів є радянською і виглядає досить старорежимно. Вона диссонувалась певною мірою iз самим словосполученням «день Незалежності», тобто незалежності від всього минулого. І цей монумент Незалежності, ця колона дуже нагадує ВДНГ в Москві. Такий сталінський стиль.

Що ж до того, кого ще треба нагородити, то я б нагородив професора Мирослава Поповича. Він першим почав публічну дискусію з Леонідом Кравчуком щодо іншого, ніж комуністистичний, шляху. Сам Л. Кравчук отримав орден, а Попович не отримав. Хоча я не кажу про те, що ті, кого нагородили, цього не заслуговують, наприклад Олександр Омельченко чи Іван Плющ. Я не знаю, чи взагалі новітня історія потребує відзнак на кшталт Героя України. Цікаво, чи є десь у світі такі відзнаки, як Герой Індонезії або Герой Буркіна-Фасо?

Віталій КОРДЮМ, академік, доктор біологічних наук, керівник відділу Інституту молекулярної біології та генетики:

— У нас існує своєрідна подвійність. Ці нагороди, насправді, повинні бути за заслуги під час незалежності. Але «нагромаджувалися» вони у багатьох за всі роки до незалежності. Я б особисто спробував оцінити тих, хто безпосередньо зробив щось за ці десять років. Проблема нагород — питання досить складне. Це вирізнення людини серед інших, певний стимул. У цьому немає нічого поганого. Важливо тільки, щоб це перетворилося в систему, щоб склалися певні традиції. Нинi вони можуть тільки формуватися, адже 10 років історично — це не термін. І мені здається, оцінювати треба не те, кого нагородили, а які традиції нагородження формуються.