Ризики ринкового фундаменталізму

Залишення посади першого заступника виконавчого директора МВФ Стенлі Фішером ознаменує кінець цілої епохи. Дійсно, всі, хто стояв біля керма цієї організації під час світових криз 1997—1998 (Фішер, виконавчий директор Мішель Камдесю, директор дослідницького відділу Майкл Муссе, а також два чиновники Казначейства США, Роберт Рубін і Ларрі Саммерс, що закулісно керували подіями) вже залишили свої пости або зроблять це в найближчому майбутньому.

За серйозними невдачами 1997 року в Індонезії, Таїланді та в Кореї настали невдачі 1998 року в Росії та Бразилії, коли спроби зберегти курс обміну валюти на завищеному рівні призвели до втрати мільярдів доларів платниками податків цих країн. Така підтримка стабільності обмінного курсу, однак, надала «товстосумам» необхідний час для того, щоб вийшли iз ситуації, що склалася, на ще більш сприятливих умовах. І тільки девальвація дозволила відновити економічне зростання в цих країнах.

Довіра до МВФ зменшувалася з кожною помилкою. І все ж там не припиняли проробляти можливі варіанти виходу зi становища, що склалося, кожен iз яких виявлявся лише трохи краще попереднього. Іноді рішення полягало в наданні позики у функцiї запобіжного заходу (Бразилія) або в стратегії відмови від надання фінансової допомоги (Румунія), що в кінцевому результаті виявилося неприйнятним.

Останньою краплею стали кризи нинішнього року в Туреччині та Аргентині. Паніка в Туреччині почалася безпосередньо після заяви Фішера, що все йде так, як треба. Аргентину ж, котра довгий час посідала центральне місце в рекламі діяльності МВФ, хвалили за зниження інфляції та стабілізацію обмінного курсу. У потоці таких возвеличень МВФ залишив поза увагою той факт, що економічне зростання Аргентини практично зупинилося і що відсоток безробіття, виражений двозначним числом, продовжував залишатися незмінним протягом п’яти років. І, природно, за відсутності економічного зростання Аргентині буде дедалі важче гасити свої величезні позики.

Внаслідок цих помилок світова спільнота прийшла до одностайного рішення, що програма виходу з всесвітньої фінансової кризи була проведена неправильно і що світовій економічній архітектурі необхідні реформи. На даний момент не вистачає тільки одностайності з приводу того, що саме треба для цього зробити.

Схоже, що МВФ багато чому навчився на своїх власних помилках, принаймні, за словами його представників. Нинi вони визнають, що лібералізація ринку капіталів, що її МВФ нав’язував у всьому світі, викликала величезну нестабільність і виявилася центральним чинником всесвітньої фінансової кризи. Вони також визнають, що спосіб реструктуризації індонезійських банків, обраний МВФ, призвів до масового вилучення вкладів, і що в Східній Азії проводилася надмірно жорстка політика, яка тільки посилила економічний спад.

Але МВФ ще повинен буде поставити собі запитання, чому сталися такі помилки й вибудувати основну лінію поведінки в дусі своїх нових висловлювань. Наступний директорат МВФ має поміркувати над наведеними нижче питаннями й над отриманими уроками.

Економіка — це не ідеологія, а практичне застосування теорії з урахуванням реальних фактів. На основі яких даних, наприклад, було зроблено припущення, що лібералізація ринків капіталу в бідних країнах призведе до прискорення темпів економічного зростання? Перш ніж нав’язувати зміни міжнародній економічній системі, необхідні численні докази ефективності цих змін. Згідно з якими розрахунками було зроблено припущення, що високі вiдсотковi ставки в умовах країн, економіка яких обтяжена короткостроковими боргами, допоможуть стабілізувати обмінний курс? Перш ніж проводити політику, здатну спричинити руйнівні наслідки, повинні бути тверді гарантії того, що вона спрацює. Просто розмов про те, що вiдсотковi ставки знизяться, в такому випадку не достатньо. Зрештою, ви ж не можете «повернути з банкрутства» фірму, що збанкрутувала «завдяки» вiдсотковим ставкам.

Потрібна велика ідейна спільність. Навіщо кричати, що уряд не повинен втручатися в справи ринку, стверджуючи, що він і так досить ефективний і, водночас, втручатися в події, що відбуваються на валютних ринках?

Економічні реформи можуть бути болiсними, але вони повинні бути якнайменше болiсними для бідних верств населення. Чому можна було знайти мільярди доларів для того, щоб допомогти банкам вийти з труднощів, що склалися, але виявилося неможливим витратити кілька мільйонів доларів для надання субсидій на придбання продовольства і палива для незаможних жителів Індонезії? Як сталося, що кілька олігархів змогли викачати в Росії мільярди доларів iз практично дармових державних активів при проведенні програми приватизації, що заохочується МВФ, у той час як у самої держави не вистачало грошей для виплати мізерних пенсій своїм громадянам?

Міжнародний Валютний Фонд, подобається вам це чи ні, є державною установою, незважаючи на претензії на корпоративність. Країни-учасники МВФ розглядаються як його акціонери. Однак політика Фонду має такий економічний і соціальний вплив, що його ніколи не змогла б мати жодна корпорація. Будучи державною установою, МВФ повинен керуватися демократичними принципами. Коли Світовий банк побажав провести конфіденційне обговорення політичних підоснов кризи в Східній Азії з МВФ, ця пропозиція була презирливо знехтувана. Коли я зажадав відкритого обговорення цього питання — вже після закінчення кризи — це зустріло опір. Навіть обговорення питання реформування світової фінансової структури мало занадто пихатий характер: складається враження, що місце за столом переговорів у МВФ надається тільки міністрам фінансів і представникам центральних банків.

Діючи таким чином, МВФ грубо порушив економічні та етичні принципи. Стосовно політики, то завжди існує альтернатива або компромісний варіант між тим або іншим курсом. Деякі з них більш вигідні певним групам, інші — більш ризиковані. Рішення про те, який курс вибрати, повинно бути продиктовано політичними процесами, що відбуваються в країні, і право приймати його не повинно бути узурпованим міжнародними бюрократами незалежно від їхньої компетенції. А представлення економістами рішення з вибору того або іншого курсу як питання чисто технічного є порушенням основних етичних і професійних норм.

Іронія становища МВФ за останні вісім років полягає в тому, що поки адміністрація Клінтона займалася просуванням принципів Третього Шляху у себе вдома за допомогою активної участі уряду в сприянні економічному зростанню, в діях Американського казначейства на міжнародній арені (безпосередньо і через МВФ) відбивалися з незначними варіаціями традиційний ринковий фундаменталізм та ідея економіки поступового стимулювання, тобто ті ідеї, від яких відмовилися в самій Америці.

У даному питанні нова адміністрація Буша виявляє більшу ідейну солідарність. Ще до свого приходу до влади республіканці критикували величезну міжнародну фінансову допомогу, називаючи це «корпоративною добродійністю», а у випадку з Туреччиною вони на ділі продемонстрували свою принциповість, якої, однак, виявилося недостатньо для того, щоб зупинити МВФ. Але чи буде команда Буша дотримуватися тієї ж лінії поведінки, коли в ризикованій ситуації опиняться американські, а не німецькі банки — ось у чому питання.

Адміністрація Буша і новий директорат МВФ (після вступу на посаду) мають можливість відійти від стратегій розвитку, що довели свою неспроможність і перетворення, а також від криз минулого. Головне завдання — виробити стратегії, засновані на економічній науці, а не на ідеології, і втілювати їх у відкритій і демократичній формі, звертаючи особливу увагу на наслідки для соціально незахищених верств суспільства. На жаль, з огляду на тенденції, що намітилися останнім часом у внутрішній політиці США, дуже важко зберігати оптимізм.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф Стігліц, професор економіки Стенфордського університету, колишній голова Ради економічних радників президента Клінтона, головний економіст і старший віце-президент Світового банку.