Ще один рік на роздуми

Останню гру національної збірної України у відбірковому циклі Євро-2004 могли побачити по телевізору всі бажаючі. Перші відгуки по гарячих слідах події щонайменше насторожують. Нам пропонують ледь не радіти тому, що Україна програла Іспанії зокрема і відбірковий турнір взагалі. Реальний же результат аж ніяк не налаштовує на оптимізм. Сильніша команда перемогла слабшу на своєму полі — ось що сталося на полі стадіону іспанського міста Ельче. Якщо ж додати, що за день перед цим у місті Мурсія з рахунком 0:2 програла іспанцям молодіжна збірна України, на яку всі покладають великі надії, то місце українського футболу на європейській арені виглядає поки що малопривабливо.

Місто Ельче, обране іспанцями для останньої гри відбіркового турніру, являє собою один із низки приморських населених пунктів, що розтягнулися уздовж південно-західного середземноморського узбережжя Іспанії. І в Аліканте, де розмістилась українська делегація, і в Мурсії, де грала «молодіжка», і в Ельче існує розвинута футбольна інфраструктура. І право прийняти гру національної команди виглядало як премія регіону, який досяг значного прогресу як в організації футбольного господарства, так і власне у футболі: місцеві команди періодично грають у вищому дивізіоні іспанського чемпіонату.

Понад тридцять тисяч квитків на новенький красень-стадіон у Ельче були продані заздалегідь, причому серед покупців було чимало наших співвітчизників. Українці з’їхалися підтримати свою збірну з усіх куточків Піренейського півострова, і вже за годину до гри довкіл арени було видно кілька десятків синьо-жовтих прапорів. Наші уболівальники були впевнені у перемозі, а місцева преса дуже обережною у прогнозах. Єдине, що журналісти провідної іспанської спортивної газети «Марка» зробили безпомилково, — вгадали склад збірної України.

Нашим втрачати не було, чого. Або пан, або пропав. Напевно з цієї причини на поле в синьо-жовтій формі вийшло аж троє... центральних захисників на чолі з Лужним. Ребров цього разу відпочивав. А «сюрпризом» нашого тренера Леоніда Буряка була традиційна для цього фахівця зміна позицій гравців. Воробея, який грає у «Шахтарі» по правому флангу, було відправлено ліворуч, а Вороніна — навпаки. Шевченко мав налякати іспанський захист самою своєю присутністю.

Господарі на початку матчу не дуже поспішали вперед, наші теж. Увесь перший тайм тривала позиційна гра. Іспанці, у складі яких лише Рауль був справжньою суперзіркою, без особливого успіху атакували і часто самі помилялися в захисті. Одну з таких помилок наші ледь не використали, але Шевченко не зумів добити м’яча у ворота після сильного удару Тимощука.

Те, що іспанці наших таки бояться, показали перші хвилини другої половини гри, коли господарі самі «привезли» собі кілька небезпечних моментів. Якби точнішим був Шевченко, може, і з’явилася б надія на єдино можливий для наших переможний результат. Нервозність іспанців підтвердив перед цим призначений у ворота збірної України одинадцятиметровий удар. Шовковський, вдруге, як і в матчі з Грецією, здійснив воротарський подвиг і відбив м’яч після удару Торреса.

І тут, у критичний для своєї команди момент, вагомо нагадав про себе Рауль. Одержавши передачу «врозріз», які у наших ніяк не виходили, форвард «Реала» точно і без перешкод пробив у кут воріт — 1:0.

Ми навчилися останнім часом проголошувати одного українського футболіста чи не найсильнішим у світі. Не знаю, як щодо найсильнішого, а просто лідер команди забиває потрібні голи у потрібні хвилини. Саме це зробив у двох матчах з українцями Рауль, практично вирішивши своїми точними ударами долю і своєї, і нашої команди. У нас такого футболіста немає. Можна милуватися голом Шевченка за рахунку 0:2 на користь іспанців. А можна згадати, що гра у Шевченка пішла вже тоді, коли Рауль забив другий гол і господарі поля не сумнівалися в тому, що не програють. Згадався Дортмунт позаминулого року, коли Шевченко теж красиво забив німцям за рахунку 4:0 на їхню користь...

Точною характеристикою гри України у завершеному для нашої команди відбірковому циклі Євро- 2004 буде слово «відмучились». Дві перемоги і дві поразки при чотирьох нічиїх дали нашій збірній дуже скромне третє місце у групі із великим відставанням від Греції та Іспанії. Це означає, що Україна посіла у першості Європи місце між двадцятим і тридцятим. За усіх наших негараздів і проблем — це далеко не те місце, на яке заслуговує український футбол. Тішитись з того, що нас побоювались іспанці, дивно. Зате нас уже не бояться команди Північної Ірландії та Вірменії.

Поспішати вже немає куди. У наших футбольних керівників є цілий рік, аби проаналізувати провал збірної Буряка і зробити все, аби подібний результат залишився в історії нашого футболу неприємним виключенням.

І ще про одне не можна не згадати. Федерація футболу України зробила все, аби у національної збірної не було проблем. Прекрасні умови були створені не тільки для футболістів і тренерів, а й для вітчизняних фахівців, тренерів і функціонерів які могли на власні очі бачити виступ команди у виїзних матчах. Не можуть поскаржитись на увагу преса і телебачення, для роботи яких на матчах збірної ФФУ створила чи не найкращі в історії вітчизняного футболу умови.