ФОТО ВОЛОДИМИРА РАСНЕРА / «День»

Перший етап IV з’їзду НДП майже повністю відповідав багатоплановому та розпливчатому сценарію, передбаченому напередодні лідерами партії. Та все ж він виходив з визначених рамок.

По-перше, сама організація з’їзду: ті, хто давно має справу із заходами народних демократів, одразу відчули недобре — організаторів не особливо турбувало як виглядає з’їзд в очах преси, гостей і іншого люду, хоча раніше цьому приділялася значна увага. Навіть з цього можна було припустити, що всю увагу було сконцентровано на внутрішніх проблемах. І, судячи з того, що відбувалося, їх у НДП чимало. Почати хоча б з того, що Леонід Кучма не поздоровив делегатів з початком роботи з’їзду (хоча до цього акуратно телеграфував на всі епохальні події партії). І взагалі ніяк не відгукнувся на захід, де визначалися з його підтримкою як кандидата в президенти.

Дійсно, хоча НДП привселюдно намагається довести, що «ми — це щось одне, а Леонід Данилович — це щось інше», відсутність навіть ритуального послання глави держави партії, яку асоціюють з діючою владою, виглядала вже не сигнальним кроком (а таких кроків проти НДП, на думку О. Ємця, було достатньо, включаючи кадрову й указотворчу політику), а просто копняком.

На думку багатьох членів НДП, Президент дистанціювався від партії і заграє з лівими, про що свідчить, наприклад, його послання до парламенту й міцніючі домовленості зі спікером, який всупереч прогнозам не братиме участi у виборчій гонці, а «інвестуватиме участь у ній Леоніда Даниловича».

Взагалі-то, після того як Президент так явно просигналив про свою байдужість до НДП, у партії була одна можливість гідно на це відповісти — переходом хоча б до «конструктивної опозиції». Тим більше, що боязкі натяки про можливе об’єднання з якоюсь «третьою силою» на з’їзді все ж таки звучали. Мабуть, саме такий підхід змусив би Президента рахуватися з НДП, та все ж імідж «партії влади» переважив особисті образи. Щасливий своїм переобранням А. Матвієнко тричі підкреслив непотрібність персоніфікації кандидатів, які можуть розраховувати на підтримку його партії, хоча на самому початку свого виступу лідер НДП заявив, хоч і пославшись на думку регіонів, що партія має своїх кандидатів на посаду президента і вони вже називалися — В. Пустовойтенко, В. Ющенко, І. Плющ, А. Кінах, О. Дьомін. «НДП нікому не збирається себе нав’язувати, — багато разів підкреслював Анатолій Сергійович так, що було ясно — саме це партія й збирається робити. Тим більше, що в кулуарах росла й ширилася думка: «ще трохи, і ми нікому не будемо потрібні». Це виглядало дуже правдоподібно, особливо на тлі жалюгідних привітань потенційних союзників народних демократів: на з’їзді відмітилася лише ХДПУ, Г. Балашов зі своєю «Красивою Україною» та ДемПУ. Причому після їхніх виступів багатьом присутнім стало зрозуміло — навіщо вороги, коли є такі друзі?

До речі, про регіони, на думку яких посилався лідер НДП. З трибуни з’їзду виступили тільки голова «надійної» вінницької обласної організації та представники молодіжного й жіночого крила НДП. Було очевидно, що інших місцевих представників постаралися не випускати, щоб вони з провінційною прямотою не рубанули прямо з трибуни щось на кшталт: «Ну, так кому ми тепер будемо належати?» Крім іншого, цей факт свідчить і про контроль керівництва партії над місцевими структурами. Мабуть, багато в чому завдяки цьому спроба голови київської організації НДП А. Толстоухова «потіснити» лідера НДП (що припускалося напередодні з’їзду) не вдалася.

Саме після виступу А. Толстоухова, котрий фактично зажадав передати керівництво партією В. Пустовойтенку, оголилися протиріччя між парламентськими структурами НДП і її урядовою частиною. Однак протистояння це проявилося на початку роботи з’їзду: нескладно було помітити, що досить різкий виступ А. Матвієнка різнився від промов В. Пустовойтенка та Є. Кушнарьова, «як платонічна любов від сексуального контакту» (О. Ємець). «Ми повинні нести свій хрест — відповідальність за уряд, — оповів Анатолій Сергійович таким тоном, що продовження легко вгадувалося, — у той час, як Президент відмовився від цієї ноші і публічна влада перестала ототожнювати себе з НДП». Причину такої зради А. Матвієнко вбачає в тому, що «дехто з владних коридорів має намір переробити НДП у владний додаток і тим самим показати свою впливовість Л. Кучмі». Натяк більш аніж прозорий. Схоже, що раднику А. Волкову, як колись Карлсону, вдалося на даному етапі вселити «Малюку-Кучмі»: «Малюк, я ж кращий за НДП». Звідси й скарги народних демократів на «неправильну» кадрову політику глави держави (лідерів НДП обійшли при розподілі постів у Координаційній раді з внутрішньої політики), і відставка глави АП, і можлива заміна представника Президента у ВР Р. Безсмертного все тим же депутатом Волковим. До речі, вихід, а вірніше виведення «газовиків» з НДП напередодні з’їзду партії, говорить про намір серйозного внутрішнього капіталу (на який розраховує Леонід Данилович, судячи з його ж слів) передбачливо дистанціюватися від ідеологічних розбірок.

Цікаво, що апробовуючи модель політичного торгу з Президентом (один iз пріоритетних напрямків НДП у передвиборний період) А. Матвієнко першим оприлюднив варіант, про який Л. Кучма навіть боїться думати, — про те, що в другий тур виборів-99 можуть вийти не правий і лівий, а лівий і ще один лівий.

Однак на цьому «протистояльна» частина з’їзду і закінчилася. В. Пустовойтенко вже зміг провести другу магістральну лінію активної участі НДП у президентських виборах. Якщо коротко охарактеризувати виступ прем’єра, то він зводиться буквально до декількох слів, а саме «Л. Кучма єдиний і неповторний кандидат у президенти України від НДП» Якщо А. Матвієнко спробував повідомити Президента, що «на таку хорошу партію багато гідних кандидатів знайдеться, а хто не оцінив її потенціал — сам дурень», то прем’єр-міністр доводив, що «НДП підрозгубила громадський авторитет, втратила публічність і не помічає регіональних ініціатив». Більш того, лідер партсписку НДП відкрито заявив, що «його дивує позиція тих, хто був опорою Кучми у проведенні реформ, а сьогодні шукають іншу політичну нішу». Вочевидь, така позиція продиктована бажанням вберегти партію (для початку від злиття з малозначними політичними структурами, які знеособлять НДП) для того, щоб мати потім вагомий аргумент у суперечці з Президентом.

Варто зазначити, що ключовим питанням зборів було не визначитися з підтримкою кандидата на виборах-99 (з’їзд просто прийняв Концепцію вимог до кандидата, якій може відповідати будь-який претендент, у тому числі й Л. Кучма), а формування блоку центристських, демократичних сил «щоб протистояти лівому реваншу, а там подивимося», — заявив В. Філенко. Розуміючи, що НДП штовхають на шлях блоку НЕП, А. Матвієнко наполягає на створенні коаліції парламентських партій, розраховуючи на представників Руху, ПРП, ПЗУ та СДПУ(о), але враховуючи, що їхні емісари навіть не засвітилися на з’їзді, ця ідея ще «сира», — вважає й сам ініціатор коаліції. Очевидно, що для НДП сьогодні шанс вижити — це добитися верховенства в такій коаліції, що сумарно володіє 20—25 відсотками електорального потенціалу. Бо «під таку коаліцію виграє будь-хто», — упевнений Т. Стецьків.

Однак чудова ідея, котра влаштовує прихильників політичного торгу з Л. Кучмою, навряд чи буде реалізована безболісно, враховуючи спробу А. Толстоухова провести ідею створення двох центрів НДП: оргкомітету на чолі з В. Пустовойтенком, якому делегуються всі права на ведення переговорів про створення коаліції та політради НДП, яка опиняється нібито й не при ділі. Безсумнівно, що дворівневе керівництво сприяло б розколу партії та усуненню А. Матвієнка від її керівництва. Щоправда, народні демократи, вчасно схаменувшись, запропонували, щоб оргкомітет був не партійною, а міжпартійною структурою і тоді, звісно, все одно, хто її очолить.

Більш того О. Ємець, взявши на себе сміливість «у чомусь підставити Валерія Павловича» заявив, що «Л. Кучма має подумати про наступника і ним має стати В. Пустовойтенко». Звичайно, якщо б на переговорах В. Пустовойтенко став влаштовуючою всі домовні сторони фігурою і очолив демократичний блок. Тоді можна б усерйоз поговорити про це. Але навряд чи фігура уже екс-прем’єра може зацікавити учасників переговорів. До речі, сам В. Пустовойтенко не проти цієї ідеї. За визнанням одного з соратників, «він не тільки хотів, а й міг би розіграти сценарій наступника, але тільки якщо Л. Кучма дасть «добро» — без цього В. Пустовойтенко не піде в самостійний похід». До речі, вважає те ж джерело, сам Президент також хотів би цього, але оточення не дозволить йому це зробити».

№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»