Що спільного у Георгія Гонгадзе зi «справою Гонгадзе»?
Якщо насправді дух людини може існувати окремо від тіла, то у випадку із Георгієм Гонгадзе ми маємо справу саме з цим. Найтрагічніша звістка сприймається спокійніше, коли бути до неї готовим. Майже чотири місяці ми були готові дізнатися, що Гонгадзе мертвий, отримуючи непрямі підтвердження того, що журналіста вбито. І коли про це нарешті було сказано майже офіційно, ніякого вибуху не відбулося.
Чи можна вважати підтвердженням смерті Георгія Гонгадзе слова Генпрокурора України про те, що генетична експертиза підтвердила на 99,6 відсотків ідентичність ДНК знайденого в лісі під Таращею тіла і зниклого журналіста? Власне, саме цьому, розслідуванню обставин злочину, мала б бути присвячена вчорашня інформація Михайла Потебенька у залі Верховної Ради. Насправді ж саме про розслідування майже нічого не було сказано. Генпрокурор довго і докладно спростовував версію Мороза—Мельниченка щодо причетності до зникнення журналіста вищих посадових осіб держави. А якби не було Мороза з його аудіозаписами і Мельниченка з його начитаними під диктовку звинуваченнями? Чи знали б ми сьогодні про те, чи живий Гонгадзе і хто причетний до його зникнення і загибелі?
Навряд чи матері журналіста, яка була в ложі преси під час інформації Генпрокурора, було конче важливо знати обставини, за яких можливе прослуховування президентського кабінету і подробиці закордонних вояжів членів депутатської комісії. Їй треба було знати, що сталося з її сином. І коли повідомлення про позитивний результат генетичного дослідження потонуло у виступі Потебенька, жінка вийшла із зали зі сльозами на очах, усвідомлюючи страшну звістку.
У заповненому залі засідань парламенту і значною мірою у переповненій ложі преси цього ніхто не помітив. Бо всіх насправді цікавив не журналіст, не конкретна людина, що загинула за невідомих обставин. Всіх цікавило інше: хто і як проголосує за ту чи іншу постанову, чи дійде до відставки міністрів, як відреагують високі посадовці на нові «одкровення» майора Мельниченка. Гонгадзе немає, але «справа» його тільки набирає обертів, відштовхнувши з дороги окрему людську трагедію, про подробиці якої ми, боюся, так нічого і не дізнаємося. Якщо лише на ідентифікацію вже знайденого тіла й оголошення її результатів знадобилися місяці, то що казати про справжнє розслідування?
Організаторів «справи Гонгадзе» насправді цікавить і цікавив не стільки загиблий журналіст, скільки чинна система влади, яка їх не влаштовує. Життя журналіста стало ще одною розмінною монетою у боротьбі за владу, за контроль над фінансовими потоками, за вплив на силові структури. Організатори «справи» практично домоглися свого. Керівники огранізацій, які покликані захищати правопорядок і законність у державі, стали дійовими особами скандалу і тепер чи не кожна їхня дія може розглядатися під кутом недоведених і неспростованих звинувачень. Так само можна оцінювати тепер і дії глави держави, котрий втратив контроль над ситуацією і вимушений реагувати на інколи безглузді звинувачення свого колишнього охоронця. Кому вигідно, щоб у Президента були зв’язані руки, щоб парламент займався не ухваленням внесених у порядок денний законопроектів, а слухав щораз менш цікаві звинувачення прихильників Мороза вкупі із кострубатими заявами іншої сторони? Може, масові демонстрації студентів і службовців, яким одразу після свят терміново закортіло підтримати конституційний порядок, зміцнять довіру до влади?
Зранку в середу до приміщення Верховної Ради підтягувалися групи прихильників і супротивників «режиму». Вони мали відіграти роль обуреного народу, який прагне почути від Генпрокурора всю правду через вуличні гучномовці. О дванадцятій тридцять холодний вітер iз Дніпра ганяв папірці порожнiм майданом біля парламенту, де не було жодного із протестуючих. Відпрацювали своє і пішли. І ще прийдуть, коли покличуть. Тільки прізвище Гонгадзе на транспарантах і баннерах поступово замінять інші прізвища. Це будуть імена тих, хто насправді веде боротьбу за владу у створеній атмосфері непевності і невизначеності.
«Справа Гонгадзе» триватиме і без самого журналіста. Вона ще довго називатиметься так, ставши насправді справою Мороза, Мельниченка, Головатого, Кравченка, Литвина, Деркача, Потебенька і всіх інших осіб, які ще довго кожен своїми методами атакуватиме опонентів, послаблюючи і без того зовсім не потужну нашу державу. У затінку «справи Гонгадзе» не стануть гучними чергові скандали навколо приватизації, стосунків учасників енергоринку, податкового свавілля і просто кримінальних злочинів, яких у нас попри статистичні звіти менше не стає. Великих і малих, з убивством і без такого. Справжніх убивць Гонгадзе не знайдуть так само, як не знаходили досі вбивць багатьох інших, відомих і невідомих людей. Зате імя загиблого журналіста, вічна йому память, ще довго використовуватимуть у інших справах, які чомусь називатимуть «справою Гонгадзе».
Однак Михайло Потебенько підкреслив, що немає достатніх підстав для «категоричного» висновку про те, що знайдене в Таращанському районі Київської області тіло належить зниклому журналісту Георгієві Гонгадзе. «Встановити смерть невідомої людини неможливо», — заявив він.
М.Потебенько повідомив, що з висновків судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України відомо, що труп чоловічої статі 30—39 років, на зріст 177—184 сантиметра. Є осколкові поранення в області правого передпліччя і правої кисті, які виникли за життя і характерні для вибухової травми з ураженням металевими осколками. Крім цього, на основній фаланзі лівого мізинця з боку долоні виявлено давнiй, не повністю зарослий, перелом осколком вибухового пристрою з його подальшим видаленням. Голова відрубана гострим рубаючим предметом типу сокири.
За словами Генпрокурора, експертні дослідження дозволяють припустити, що давність розвитку процесів розкладу тіла складає близько 2—3 місяців, а з часу зникнення Г. Гонгадзе пройшло 1,5 місяці (журналіст зник 16 вересня, а труп у Таращі знайдений 3 листопада 2000 року — ІФ).
Частина виступу Генпрокурора, що стосувалася експертизи ДНК, була насичена спеціальними термінами. «Профіль хромосомної ДНК з біологічних зразків від трупа, виявленого в Таращі, відповідає профілю ДНК, який може бути присутнім у біологічного сина Гонгадзе (Лесі, матері Георгія — ІФ)», — сказав він. Імовірність того, повідомив Потебенько, що Леся Гонгадзе може бути матір’ю невідомої людини, становить не менше ніж 99,60%.
Мирослава ГОНГАДЗЕ, дружина Георгія Гонгадзе:
У виступі Потебенька я виділила б декілька найважливіших моментів. Перш за все, це — результати експертизи. Я думаю, що тільки на них в даній ситуації можна звернути увагу, як на факти. Визнання того, що на 99,6 відсотків, за оцінками експертів, Леся Гонгадзе може бути матір’ю людини, тіло якої знайдено в Таращанському лісі, я розцінюю практично як стовідсотковий результат і тому хотіла б бачити на власні очі висновки експерта і прочитати їх самостійно. У четвер я спробую зустрітися з Потебеньком (ми домовилися про це, о десятій годині я буду в генеральній прокуратурі). І швидше за все, судячи з того, що я побачу і судячи з тих слів, які сьогодні (у середу. — Ред. ) були сказані, я буду вимагати видачі тіла для поховання. Остаточне рішення я буду приймати у четвер. На всі інші моменти я особисто не звертала увагу, тому що для мене найважливіше — це вищезгаданий факт, і я очікувала саме цієї інформації. Всі подальші розслідування можуть бути тільки після визначення належності цього тіла Георгію. Тому що після цього є факт злочину і, відповідно, потрібно шукати винних і причетних до цієї справи. Щодо ставлення влади до мене і матері Георгія, воно не змінилося. Фактично завжди воно залишалося незмінно формально-толерантним, але реально, так би мовити, «нехтувальним». Представники влади ніколи особливо не звертали увагу на почуття й вимоги людської моралі, пояснюючи це критеріями слідства і т.д. і т.iн., хоча я особисто маю певні сумніви щодо саме такого визначення критеріїв слідства. Що далі? Я не здивована. У вівторок у генеральній прокуратурі мені сказали, що мені нічого не повідомлять, оскільки будуть говорити про це у середу. Я була дуже вражена, тому що не розумію, чому саме так це відбувається.
ДО РЕЧІ
Учора на прес-конференції в Генеральній прокуратурі Генпрокурор Михайло Потебенько вже однозначно заявив, що плівки, надані майором Мельниченком, є фальсифікованими, й інформація, яка міститься на них, — брехня. У той час, коли слідчі прокуратури відволікаються на подібні речі, сказав він, справжні шахраї знаходяться в тіні. Також М.Потебенько заявив, уже під час перебування у Верховній Раді, з джерел, що заслуговують на довіру, надійшов «сигнал» про те, що ніби Г.Гонгадзе живий, і зараз ця інформація перевіряється. Відповідаючи на запитання представників місії «Репортери без кордонів» про перевірку номерів машини, яка, згідно із заявою Г.Гонгадзе, переслідувала його, М. Потебенько сказав, що перевірка показала: в той період часу, на який посилається Г.Гонгадзе у своїй заяві, ці номери вже були списані. У той же час Генеральний прокурор України висловив подив, чому саме випадок зі зникненням Г.Гонгадзе викликав інтерес у міжнародної журналістської організації. По закінченні прес- конференції генеральний секретар «Репортерів без кордонів» Робер Менар, якому не дали можливості відповісти на поставлене йому запитання, під час прес-конференції заявив, що вони неодноразово зверталися до різних структур в Україні з приводу насильства над журналістами. Він також відзначив, що така ситуація є неприпустимою для європейської держави. Сьогодні на прес-конференції представники міжнародної організації журналістів планують оповістити результати своїх спостережень і свої думки щодо того, як ведеться розслідування зникнення Г.Гонгадзе. Як зазначив Р. Менар, найближчим часом буде підготовлено звіт про ситуацію зі свободою слова в Україні, який вони нададуть як українським посадовим особам, так і до європейських інстанцій. У даний момент, підкреслив він, іде підготовка списку з 30 імен глав держав, які, на думку «Репортерів», становлять загрозу свободі слова.
