Що це було?

Українсько-російська «дипломатична війна» перетворилася на нісенітницю. Такий висновок після відповіді Віктора Ющенка на різкі випади Медведєва робить «Независимая газета». Дійсно, важко зрозуміти логіку Дмитра Анатолійовича. Звинувативши найвище українське керівництво в антиросійській політиці, лідер РФ заявив, що вважає за неможливе призначити нового посла Росії в Україні. Однак щойно Віктор Андрійович оприлюднив свою «миролюбну» відповідь на «войовниче» послання російського колеги, як виявилося, Медведєв дав «добро» на те, щоб пан Зурабов замінив пана Черномирдіна. Причому, що важливо: цей указ президент Росії підписав, по-перше, ще до своєї гнівної тиради про антиросійську політику офіційного Києва, по-друге (що є прецедентом), до того, як агреман зі схваленням кандидатури нового посла був надісланий до Кремля.

Україна виграла цей раунд холодної війни. Це висновок не лише українських, а й провідних російських ЗМІ. І висновок цей, напевно, має стати якщо не холодним, то контрастним душем для російського правлячого тандему. За що боролися?..

Загалом, якщо винести за дужки спокійну, аргументовану, зважену (нехай трохи запізнілу, але в цьому є свій сенс) відповідь Ющенка Медведєву — реакція українських політиків на заяву російського керівника не витримує критики. Хтось сховався, хтось миттєво почав «підспівувати» Медведєву. Учора ж своє слово сказала, нарешті, прем’єр Юлія Тимошенко, яка раніше відмовлялася давати оцінку відверто антиукраїнським випадам пана Медведєва. Окремо підкресливши, що зовнішня політика — це прерогатива Президента Ющенка, глава Кабміну зазначила: «Ми самостійно вивчатимемо власне минуле, самостійно впораємося в сьогоденні, самостійно будуватимемо власне майбутнє. Реалізація Україною своїх суверенних прав, формування сучасної політичної нації не є й не можуть розглядатися як політика, спрямована проти когось. Ми завжди готові чути й дослухатися до думок партнерів на Сході й Заході, враховувати їхні інтереси, але втручання в наші внутрішні справи є неприпустимим».

З одного боку, безумовно, краще пізно, ніж ніколи, з другого — «страусячу позицію» другої людини в Україні, яка претендує на головну роль, виправдати не можна апріорі навіть за великого бажання.

Експерти й з українського, й з російського боку переконані, що, отримавши більше ніж гідну відсіч Києва на інформаційний натиск РФ, «кулак Москви» стиснеться з новою силою. То чого ж нам чекати в подальших відносинах з Росією, міркують експерти.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Почну з такого. Ситуація демонструє глибину падіння довіри правлячих української та російської еліт одна до одної. Декілька років постійних конфліктів і геополітичного, й економічного, й соціокультурного плану призвели до того, що навіть на рівні перших осіб країн, обов’язком яких є реалізація принципів стратегічного партнерства, ми бачимо конфлікти й неприязнь.

Можна гранично довго обговорювати обѓрунтованість претензій глави російської держави до українського керівництва. Однак обраний спосіб виявлення претензій, на мій погляд, був неадекватним ситуації. По суті, Медведєв розбурхав український політикум, українське суспільство й, звертаючись до Президента України, за великим рахунком, змусив дискутувати всіх. Більше того, є одна проблема, на якій я хотів би зупинитися окремо. Обговорюючи заяву Медведєва до Ющенка, з одного боку, експерти дають оцінку самому характеру й посилу російського президента, а з другого — волею-неволею втягуються в зміст проблем, досить складних і неоднозначних.

Якщо, наприклад, у геополітичному конфлікті на Кавказі дійсно є багато претензій до агресивності грузинського керівництва (що визнають навіть європейські політики й експерти), то трактування про суверенне право України виглядає досить спірно. Український народ вирішуватиме долю щодо своєї безпеки на референдумі. Але не справа іноземних керівників на це вказувати. І це є та межа, яку Медведєв перетнув.

Якщо говорити про реакцію української влади. Ми бачили вичікування, оглядання. Перші особи країни декілька днів мовчать, уважно вивчаючи реакцію своїх конкурентів і експертів. Тим часом, текст, з яким виступив Віктор Ющенко, досить зважений, і до нього немає претензій з погляду характеру. Однак з погляду практичного результату відповіді Ющенка ставлять три крапки. По суті, меседж Ющенка такий: я все одно вважаю, що я правий, але сперечатися не хочу й крапка. Я, чесно кажучи, чекав гіршого, особливо після тестової заяви пані Ульянченко. Якби в такому дусі виступив Віктор Ющенко, йшлося б про інформаційну й ідеологічну війну. Президент України зіграв у пінг-понг, а слабкість його позиції в тому, що вона досить егоїстична й непрактична.

Я б звернув увагу на факт, що чимало російських експертів відкрито говорять про спробу вплинути на українську виборчу кампанію. Цю тему підхопили й в українському експертному середовищі. Безсумнівно, Медведєв вкинув «російську карту» на вибори й, хоч би як там було, вона істотно ускладнює виборчий процес. Але я висловлю іншу думку. Цей вплив не такий однозначний, як може здатися. 2009-й — це не 2004-й. Українська політика зараз багатофакторніша й багатополюсніша. Український виборець розчарований у західному романтизмі, але й не відчуває особливого пієтету перед Росією. Особливо спостерігаючи за політичними й економічними процесами року. Ностальгічні настрої досить низькі, романтичні теж. Є запит на прагматизм, тому в ролі додаткової інтриги РФ тема вкинута, але навряд чи вона стане системоутворюючою. Іншими словами, «російська карта» не стане системним чинником на українських виборах. Швидше, одним з багатьох приводів геополітичних конфліктів.

На жаль, ситуація показала, що ні Москва, ні Київ не мають виразного плану розвитку геополітичних, економічних, гуманітарних відносин на найближчу перспективу. Усі розраховують, що якось воно буде й на якісь стереотипи, що якось воно саме розсмокчеться. Та не розсмокчеться! А після зміни влади в Україні також доведеться вести вкрай серйозний діалог, зокрема й враховуючи високий рівень економічної й політичної конкуренції. Нових, якихось радикальних поворотів уже не буде. Треба нарешті навчитися жити в умовах прагматики та рівноправного партнерства.

«НАМ ІЗ ВАМИ ТРЕБА ДАТИ ВІДПОВІДЬ СПРАВАМИ, ЗОКРЕМА — Й НА ВИБОРАХ»

Юрій РУБАН, директор Національного інституту стратегічних досліджень:

— Перше, на що хотілося б звернути увагу. З вуст українського Президента ми почули зважену, аргументовану відповідь Дмитру Медведєву. Для характеристики відповіді я б зробив акцент на двох словах. Перше — честь, оскільки Віктор Ющенко — один із небагатьох наших політиків, які говорять мовою національних інтересів і мовою національної честі. На відміну від багатьох інших, які або вважали за краще мовчати, або сховалися, або, взагалі, полум’яно підтримали позицію Росії.

Друге слово — розчарування. Це прозвучало у виступі Президента Ющенка. Розчарування в якому сенсі? У нас з Росією (й це розуміють усі) є величезне поле для потенційної співпраці. У нас є поля, на яких збігаються наші національні інтереси. Насамперед йдеться про економічне поле. По-друге, це питання безпеки, зокрема контроль над еміграцією, демаркації державного кордону, питання загалом про державний кордон у протоках і т.д. Але розчарування полягає в тому, що стосовно реальних питань ми не отримуємо відповіді від РФ. Натомість з вуст російського президента ми почули надзвичайно ідеологічний виступ. Це, по суті, небачена у відносинах суверенних держав стратегія — звертатися до громадян чужої держави в обхід їхніх політичних інституцій.

Переконаний, що читачі газети «День» ніколи не чули, наприклад, звернення польського або румунського президента до українського народу.

Російська сторона не вважає українську сторону справжньою державою. Цю тезу часто згадують люди, які були присутні на саміті НАТО в Бухаресті. І кажуть, цю тезу там озвучив пан Путін. Це велика проблема, оскільки російський президент вважає за нормальне називати прізвище посла в Україні до отримання офіційного агреман. Та ніколи такого не було. Проте декілька місяців тому прізвище Зурабова було оприлюднене російською стороною. Завданням було «умити» українців, мовляв, вони проковтнуть усіх, на кого їм укажуть у Кремлі. Це було свого роду провокацією. Крім того, в Держдумі кандидатуру посла розглядали не в Комітеті закордонних справ, а в Комітеті у справах СНД. Тобто, СНД — це, виходить, не справжнє зарубіжжя.

Звісно, РФ чекала скандалу, але не вийшло. Але все одно не обійшлося без того, щоб не «умити» українців, адже указ про призначення посла був підписаний до отримання офіційного документа з Києва. Тобто російська сторона постійно шукає скандалу... Смішно, до речі, вийшло з Патріархом Кирилом. Патріарх надіслав Віктору Ющенку листа вдячності за хорошу зустріч, але російський президент його візит «оплакав» у своєму зверненні.

На мій погляд, йдеться про дуже серйозні речі. Зокрема, про суверенітет України та її майбутнє. Російський президент говорить прямо про те, що РФ вибудовуватиме нормальні відносини з нашою країною в тому разі, якщо Україна погодиться бути васальною зоною впливу Росії. Це ключовий момент послання Медведєва. Відверто вам скажу: я чекав від українських політиків, що вони скажуть чесно людям про що йдеться. А йдеться про те, що Росія вважає себе достатньо сильною для того, щоб загнати Україну в таке собі квазі-СРСР. Зараз вкрай важливо і з боку політиків, і з боку суспільства не просто словами дати відповідь Росії. Нам з вами треба буде давати відповідь і справами, зокрема й під час наступних президентських виборів. Очевидно, ми будемо в ситуації, яку свого часу пережили Балтійські країни, наприклад Польща. Словом, треба просто вистояти. Вистояти доти, доки, зрештою, конфронтація з усім світом, у яку зараз увійшла Росія, не закінчиться. Ніхто не може протистояти всьому світу, особливо маючи ВВП на рівні 2% світового. А Росія зараз зіпсувала відносини з усіма своїми партнерами. З ЄС, з Білоруссю, з країнами Східної Європи у Росії такі відносини, що... взагалі, ураган, суцільна конфліктність. І Україна в цьому ряду не виняток. Думаю, вибір у нас невеликий. Або ми вистоїмо (це запевнення, підкріплене реальними механізмами, хочеться почути від українських політиків), або нас росіяни «проковтнуть».

«ПОКИ НЕМАЄ ОЗНАК ГОТОВНОСТІ РОСІЇ НА РІВНІ ВЛАДИ ОСТАТОЧНО ВИЗНАТИ УКРАЇНУ НЕЗАЛЕЖНОЮ ДЕРЖАВОЮ ...»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Время новостей», Москва:

— Чесно кажучи, російська внутрішня й зовнішня політика залишається досить великою загадкою й усередині Росії. На жаль, зрозуміти, що відбувається всередині правлячого тандему, доволі складно. Останнім часом з’являється чергова порція чуток про те, що є, все-таки, певні розбіжності всередині тандему. Хоча явно вони не виявляються. У будь-якому разі зрозуміло, що ця історія якась вивірена політична лінія або тактична заготовка. Насправді звернення Медведєва пролунало після того, як Україна заплатила в черговий раз за газ.

Насправді мені здається, що Росія загалом не може виробити ніякої виразної політики щодо України тому, що не знає, як поводитися. Проблема полягає в тому, що Медведєв, як мені здається, готовий на м’якіший політичний курс, ніж той, що його вів Путін. Але, можливо, він не відчуває достатку політичної волі. Певна річ, ось у цій ситуації він виглядає дивно. Бо виходить, що він начебто поступився Ющенку. Можливо, хтось з його радників пояснив йому, що ситуація, за якої Росія не надсилає посла до України, якщо врахувати, що це відбувалося на тлі того, що президент Медведєв надіслав до Думи поправки про Закон «Про Оборону», що істотно розширюють застосування російської армії за межами країни, може бути витлумачена як пряма загроза. Невипадково вже наступного дня після цього звернення й навіть до того, як з’явилася відповідь Ющенка, радник президента РФ із зовнішньої політики пан Приходько почав говорити, що лист Медведєва, це в жодному разі не розрив відносин. Мені здається, що в Кремлі все-таки зрозуміли, що це рішення, по-перше, не послаблює позицій Ющенка. Зрозуміло, що в Росії лист Медведєва одразу витлумачили як спробу Росії знову взяти активну участь у виборах президента України. І принаймні дати зрозуміти, що Росія зберігатиме жорстку лінію й при цьому категорично не хоче бачити Ющенка наступним президентом України. Але в будь-якому разі зрозуміло, що цей лист точно не зіграв проти Ющенка. Коли без усіляких підстав Кремль йде на реальне заморожування відносин, це виглядає дуже дивно. Мені здається, що в Кремлі порахували втрати й, можливо, зрозуміли, що в цій ситуації таке рішення, зокрема й для Кремля та в тактичних цілях, тобто для дискредитації Ющенка, не грає ролі, а швидше грає зворотну роль.

Що стосується листа у відповідь з боку українського Президента. Мені здається, що Ющенко правильно зробив, що не відповідав одразу й витримав паузу. Звісно, його лист за тоном загалом був значно спокійнішим. Насправді в Росії прокремлівські політологи одразу почали говорити, що такий спокійний тон — політичний піар. Що, мовляв, таким чином Президент України говорить, що на словах він за дружбу, а насправді — проти нормальних конструктивних відносин. Але річ у тім, що навіть різниця в тональності, а не в змісті цих листів одразу впала в очі й у Росії. І мені здається, що, можливо, тон листа переконав Кремль у тому, що немає сенсу йти на загострення, що це не дає ніякої політичної переваги Кремлю й це в жодному разі не грає проти Президента України.

Кремль, на жаль, ще з путінських часів будує зовнішню політику, багато в чому виходячи зі ставлення до особистостей політичних лідерів, а не з інтересів країн. У цьому випадку Ющенко політично виграв на цьому відрізку історії саме завдяки тому, що відповів не одразу, й, до того ж, його відповідь була спокійнішою й зваженішою, ніж лист Медведєва.

Що стосується подальшого розвитку відносин між Києвом і Москвою. Зараз принципово важливо, як поведеться Росія в українській президентській кампанії й що відбуватиметься на газовому фронті. Якщо наприкінці цього року й на початку наступного на газовому фронті буде спокійно, якщо не буде рецидивів газової війни — це буде одним з важливих чинників, що може пом’якшити ситуацію. Другим чинником може стати те, яку тактику щодо України застосовуватиме Кремль під час передвиборної кампанії. Маю сподівання, що ситуація 2004 року не повториться, й Росія так відкрито не намагатиметься обрати одну людину кандидатом у президенти. Я сподіваюся, що в Кремлі хоч якось розуміють: такого кандидата, якого ми вважаємо однозначно проросійським, в Україні насправді немає й не може бути. Реальні кроки до будування відносин Кремль може зробити після того, як буде обрано президента України. Питання лише в тому, чи буде зараз вичікувальна позиція типу давайте доживемо до виборів.

Поки немає ознак того, що Росія на рівні влади готова остаточно визнати Україну незалежною державою, що має право на вибір власного зовнішньополітичного курсу. Мені здається, що до кінця Росія цього не визнала. Небезпечним чинником є те, що російське суспільство досить позитивно оцінює те, що Росія зробила під час торішньої війни з Грузією. За нинішньої зовнішньої політики України та зважаючи на те, що партія війни збереже досить сильні позиції, існує загроза того, що загострення відносин між Україною та Росією може статися із суто внутрішньоросійських причин.

«ПОЗИЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВИГЛЯДАЄ БІЛЬШ ВИГРАШНОЮ...»

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України, Київ:

— Я не трактував би рішення Медведєва все-таки направити посла в Україну як зміну позиції після отримання листа від Ющенка у відповідь на відкрите послання. Медведєв міг би підписати указ про призначення посла й раніше. Як я розумію, мова йде про фізичну затримку з від’їздом, і саме в цьому полягає позиція Медведєва. Я не думаю, що в зв’язку з цим указом можна говорити про зміну заявлених Медведєвим позицій. Швидше, тут роль зіграв коментар МЗС України, в якому було сказано, що Україна не впевнена, що саме Зурабов буде послом, оскільки не було указу. Тому виникли підозри, що насправді відтягується час до президентських виборів, щоб потім у залежності від їхніх результатів призначити якогось іншого посла, який буде більше підходити для рішення вже конкретних завдань з огляду на особу нового президента.

Хочу зазначити, що жодного формального приводу до появи такої різкої заяви не було. Більше того, зазначені в посланні проблеми існували давно, і це ні для кого не було секретом. Така заява пояснюється лише одним — активним включенням у президентські вибори в Україні й намаганням не стільки просто підтримати якогось одного кандидата, як це було в 2004 році, скільки задати певні рамки передвиборчих дискусій — із тим, щоб українські вибори та всі дискусії розгорталися, насамперед, навколо запропонованого в Росії порядку денного, а не внутрішніх ключових України для проблем. Тобто фактично мова йде про намагання відформатувати внутрішньополітичний ландшафт України за принципом «проросійське й антиросійське».

Відповідь Ющенка справляє позитивне враження. Це аргументована відповідь без емоційного надриву, без звинувачень, доволі конструктивна; і головне, — пропонується вирішувати всі питання саме за столом переговорів, а не шляхом блокування дипломатичних відносин. У цьому сенсі позиція Президента України виглядає більш виграшною в порівнянні з позицією президента Росії, яка фактично свідчить про небажання вести постійний зовнішньополітичний діалог з Україною як суверенною державою.

Думаю, що за хвилею загострення піде певна хвиля заспокоєння. Я гадаю, що третього листа вже не буде, хоча, звісно, певна напруга зберігатиметься весь час до президентських виборів.

Що стосується впливу Медведєва й Путіна на вироблення зовнішньої політики Росії, то між ними немає ідеологічних розходжень, але існує конкуренція оточень за першість. Тому вони можуть швидко мінятися. Раніше існувала ілюзія стосовно того, що Путін більш жорсткий, а Медведєв більш ліберальний. Але, як бачимо, вони спроможні мінятися своїми ролями «доброго» і «злого» слідчого — це свідчить про те, що їм байдуже, яку роль грати. Між ними йде конкуренція за особисте лідерство, і на сьогодні зрозуміло, що Медведєв не перехопив лідерства у Путіна в більшості питань внутрішньої та зовнішньої політики. Але цей процес триває, і поступово даються взнаки формальність функцій президента РФ, які конституційно є значно вищими, ніж повноваження прем’єр-міністра. Тобто людина, яка володіє такими повноваженнями, як це прописано в конституції Росії для президента, за визначенням не може бути довгий час на других ролях.

«ТРЕБА Й ДАЛІ НАРОЩУВАТИ АКТИВНУ ЛІНІЮ ПОВЕДІНКИ НА БАЖАННЯ СПІВПРАЦЮВАТИ З РОСІЄЮ»

Євген МАРЧУК:

— Я вважаю, що в цьому випадку Ющенко діяв правильно. Те, що він два дні витримав паузу, абсолютно нормальна, достойна поведінка. По-друге, добре, що у відповіді Ющенка немає того, що в народі називають «сам дурак»: подивіться, що у вас на Кавказі відбувається, в Чечні ледь не кожен день вбивають. І своєю поведінкою Ющенко не дав виставити себе «сварливим партнером».

Дійсно треба було вивчити, причому серйозно. Подумати, як відповісти. З іншого боку, потрібно було зважити на те, щоб відповідь не закривала майбутнього і давала можливість для пошуку компромісів чи співпраці. Як би там не було, все-таки мова йде про великого сусіда, з яким потрібно нормалізувати стосунки.

Гадаю, при цьому російському керівництві нам не буде спокою. Навіть, якщо в Україні до влади прийдуть інші керівники, зокрема Янукович та інші, які заявляють, що вони все повирішують. Але ж, зачекайте, ви уже були при владі. Зокрема, Янукович три роки був прем’єром при Кучмі, який мав добрі стосунки з Путіним. Хіба було вирішено проблеми кордону, врегульовано всі питання перебування Чорноморського флоту РФ, зокрема щодо використання землі до пересування і перевезення ракет без санкції влади, не кажучи про радіочастоти і навігаційні системи? Хіба ці питання просунулися хоча б на міліметр? І це тоді коли Кучма п’ять років був президентом, а Янукович три роки прем’єром.

До речі, недаремно в Законі «Про основи національної безпеки», який важко доводилося проводити через РНБО, через парламентські комітети та Верховну Раду, записано, що одним із джерел загроз національній безпеці є невирішення проблем державного кордону з сусідами.

І тут для вирішення багатьох проблем потрібна добра воля двох сторін. А по ментальності ми досить різні — політичне керівництво Росії та України. Свідченням цього є поява заяви пана Медвєдєва. Головним чином російський президент не сказав нічого нового. Це все одно, що взяти заяви Дугіна чи Затуліна, у яких все це є. Для аналітиків, політологів там немає нічого нового. Там не має нових аргументів. Але дата — річниця війни на Південному Кавказі, тональність, а також непристойна лінія — що, мовляв, це я направив особисто Ющенку, а не Президентові України. Якщо особистий лист, то навіщо його було виставляти у відеоблозі на офіційному сайті президента на тлі «сторожевика» у чорному одязі серед літа. Президенти часто листуються між собою, але ніхто не виставляє листи напоказ. Тобто, особистий лист не може бути частиною політики. Зрозуміло, що це була акція, фактично приурочена річниці російсько-грузинської війни. І в ці дні міністр оборони РФ заявив, що ми нічого не збираємося виводити і залишимося в Севастополі. Тобто їм плювати на українську конституцію, яка забороняє базування іноземних на території України. Все це не випадкові речі. Це працює досить досвідчена кваліфікована машина, яка серйозно користується досвідом зовнішньополітичних механізмів Радянського Союзу і збагачена нинішніми. Сподіватися не варто на те, що припиниться така довготривала лінія, яка проявлялася неодноразово — то прийняття Думою постанови про статус міста Севастополь, то ситуація довкола острова Тузла, то зимові «газові» конфронтації, які виявилися абсолютно безпідставними по відношенню до України.

Я не думаю, що ситуація покращиться найближчим часом. Хоча це не означає, що нашій стороні треба з цим просто змиритися і нічого не робити. Якщо прискіпливо і дуже серйозно проаналізувати всі наші стосунки, то є підстави критикувати все наше керівництво: і президента, і прем’єра, і парламент — за те, що не були зроблені активні динамічні спільні заходи по врегулюванню стосунків стосунки з Росією.

Найголовніше те, що в даному випадку після серйозної зваженої відповіді Ющенка треба далі нарощувати активну лінію поведінки на бажання співпрацювати з Росією. Добре, що Ющенко сказав, що він тричі пропонував у листах пропонував зустрітися, але крім скачок його нікуди не запрошували.

Звичайно, має значення і те, що у нас немає міністра закордонних справ. Якщо не відбудеться усвідомлення на найвищому рівні: прем’єра, спікера, лідера опозиції, що їхня боротьба приводить до послаблення держави в цілому — це посилить загрози. Відсутність голови зовнішньополітичного відомства прочитується як символ — що Україна неспроможна внутрішньополітично вирішити питання про призначення міністра закордонних справ.

Загалом для України потребується дуже серйозна домашня робота, зокрема внутрішньополітична, щоб вирішити питання щодо механізмів реалізації зовнішньої політики. Хоча ми отримали і прикрі заяви старого і нового генсека НАТО, що Україна неготова до вступу до Організації північноатлантичного договору, але певною мірою це можна використати і при виробленні зовнішньополітичної тактики — стратегія вже визначена в Законі «Про основи національної безпеки». Зараз всі сторони мають зупинитися. Раз є такі заяви генсеків, то треба зняти настирливу домінанту негайного, швидкого приєднання України до НАТО, залишаючи це як стратегічну мету. Адже всі згодні, що це буде вирішувати народ на референдумі. Тому давайте рухатися далі. Проблема в тому, що всі учасники будуть спекулювати на цій темі, щоб набрати більше балів: я прийду, я повирішую.

З іншого боку потрібна хороша, але кваліфікована, спокійна, серйозна — не на шоу «Свобода» — експертна дискусія про тактичні цілі, про тактику зовнішньополітичної поведінки сьогодні на європейському, американському, російському напрямках. Після дискусії — складні переговорні раунди. Але головне не треба розраховувати, що у партнерів-конкурентів буде працювати здоровий глузд. Прикладом цього є звернення Медвєдєва. Тому треба переходити на повної відкритості. Добре, що Ющенко сказав, що він відправив три листи з пропозиціями. Але про це ми дізналися лише зараз. А потрібно про це повідомляти в пресі й, відповідно, давати коментарі.