Що в дитячому рюкзачку?
(20 доларів за життя сина)
Його ім’я — Абдулла Гуран, йому 11 років і він — палестинець. Переконані дорослі хлопці з «Танзиму» поклали йому в рюкзак бомбу і наказали пройти на Ізраїльську територію. А коли опиниться поблизу ізраїльських солдатів, — подзвонити по мобільному телефону. Про те, що цей дзвінок моментально призведе до детонації бомби в рюкзачку, сказати якось забули... До вибуху не дійшло і хлопчик залишився живий, бо бомбу знайшли ще до дзвінка ізраїльські жінки- солдати...
Його звати Русам Абду, йому 14 років, і він — палестинець. У нього проблеми в школі — навчання дається важко, а хлопчаки повсякчас з нього знущаються і дошкульно дражнять. А тут йому дали жилет, наповнений готовою до детонації вибухівкою і послали біля Наблуса на Ізраїльську землю.
Того дня вранці він сказав матері, що йде до школи, а сам вирішив стати героєм... І ще Русаму пообіцяли, що дадуть його мамі 20 доларів, а в раю на нього чекатимуть 72 незаймані дівиці, якщо він туди з’явиться як мученик джихада і вбивця ізраїльтян. До раю хлопчик поки не потрапив, бо жилет iз нього зняли вартові на контрольному пункті Хаварага...
Щось до болю знайоме і до болю страшне зринає в пам’яті, яка вже сподівалась назавжди звільнитися від спогадів про безглузду і безмірну жорстокість тоталітарних вождів, як заради «торжества ідей», що конче мали «заволодіти масами», прирікали на голодну смерть мільйони дітей, вивозили на неминучу погибель у сніги Сибіру та морозні степи Казахстану. А тим часом інші мільйони підростаючої юні навчались самопожертві на «світлих образах» Павлика Морозова, Мальчиша-Кибальчиша і численних малолітніх піонерів, завжди готових до мученицької смерті заради торжества комунізму. Рай, щоправда, з атеїстичних міркувань, не обіцяли, зате посмертне геройство із занесенням до шкільних підручників було гарантоване — за Леніна, за Родіну — Сталіна, за революцію і страну совєтов...
А інші безумці посилали до газових камер єврейських дітей, а німецьких навчали, що цього потребує «Deutshland- Я ber alles» і улюблений фюрер, а потім уже фюрер потребував життя німецьких дітей із загонів Гітлерюгенд перед обличчям краху...
І коли нині дізнаєшся про тридцять одного юного палестинського суїцидного мученика «священної війни» (вже навіть важко вимовно окреслити, в ім’я чого саме вона триває), серце стискається, а розум відмовляється усвідомити, що це діється з ініціативи і під проводом дорослих, ба, навіть старих мужів, які вважають себе лідерами палестинського народу, молоді пагони якого для них — лише живі бомби...
Що це? Різновид моральної атрофії, цинізм хижаків, втрата глузду чи патологія всеохопної жорстокості, ім’я якій — тероризм, той страшний звір, випущений безжальною рукою, котрий пожирає і своїх, і чужих, і масово знищує вибухівкою місцевих жителів разом iз дітьми в Іраку у так званій боротьбі з американською окупацією? Це слово «окупація» для мене, оскільки я прожила роки у знаній «імперії зла», зовсім не обов’язково асоціюється iз вторгненням чужоземців. Чи не найтяжчою, бо й найтривалішою може бути окупація нелюдськими режимами власного народу. Така окупація заради того, щоб тривав режим призводить не лише до масового фізичного винищення власних громадян, а й до зомбування й глибокого морального ушкодження соціуму на довгі роки...
А що ж цивілізований світ iз його демократичними засадами і прекрасними Деклараціями про права людини й права дитини? Чи справді цей світ вірить, що палестинське керівництво на чолі з лауреатом Нобелівської премії миру (?!) і довголітнім вірним другом колишнього СРСР Ясиром Арафтом «засуджує» дії терористичних організацій Палестини, не чинячи при цьому жодних реальних кроків для їх припинення чи для порятунку палестинських дітей від долі мучеників?
Не треба ілюзій, панове. Треба рятувати дітей від тих, хто прагне їхньої крові й мучеництва. Бо проти навмисного вбивства, а тим більше дитини, застерігає сам Бог — Ягве, Христос, Аллах.
Хай живуть і виростають людьми і Абдулла, і Русам. А ті, хто посилав їх на смерть заради смерті інших людей, не мають жодного права на причетність до справжньої арабської цивілізації Аль-Фарабі, Авероссе і великого Авіценни, котрий сказав: «Кожна дитина — це оселя янгола, і лише від дорослих залежить, чи не переможе його диявол».
