Що залишилося «за кадром»

Цій події — уже 26 років. І відбулася вона такого самого спекотного червневого дня, як і нині. На своєму місці — у підвалі у центрі Луцька — і самодіяльна народна кіностудія «Волинь» та її керівник — заслужений працівник культури України, відомий кіноаматор Борис Ревенко. Тут ще досі є крісло, в якому сидів Іван Миколайчук, стіл, на котрому він... станцював чечітку, і великий портрет актора на стіні. Борис Ревенко пригадує, що цих портретів було три. Один забрала дружина Миколайчука, а інший випросили в музей у колись показовому радянському селі Ратнів, де теж побував актор. Малював їх художник з фотографії, проте, як ярий противник куріння, зобразив свого героя (котрий курив, запалюючи одну цигарку від іншої) без затиснутої між пальцями сигарети.

На Волинь знаменитий режисер і актор прибув, щоб знайти тут натуру для зйомок свого майбутнього фільму «Катерина», де хотів розповісти про першу хвилю української еміграції. Співатором стрічки мала бути режисер із Франції Еліан Сабате.

— Вона розказувала, що в якійсь газеті вичитала зворушливу історію волинянки Катерини Ясенчук, — пригадує Борис РЕВЕНКО. — Ця жінка потрапила в Америку, не знаючи мови, і в магазині загубила свого малого сина. Її горе сприйняли за божевілля, закрили у спецлікарні, де вона пробула... кілька десятиліть. І лише коли в ту клініку випадково прийшов на перевірку інспектор, етнічний українець, котрий знав нашу мову, драма Катерини стала зрозумілою. Фільм мав бути з двох частин: з чорно-білої, яка б розказувала про її поневіряння, а з візиту інспектора в лікарню мали йти кольори.

У газетній публікації йшлося, що Катерина була «родом із села під Луцьком». Конкретнішої інформації не давалося. Але Миколайчуку, як і Еліан Сабате, дуже хотілося відшукати якщо не це село, то принаймні правдиву натуру. На кіностудії ж «Волинь» на той час уже знімали поетичні, як каже Ревенко, фільми про самобутні волинські села. Одну з картин — «Карпилівські вечорниці» — Борис Павлович зняв у самому серці волинського Полісся. Ми сідаємо з ним перед екраном телевізора й дивимося те ж, що далекого червневого дня показали й Іванові Миколайчуку. Хати під очеретом, люди в постолах і національних строях... Коли опісля з цим фільмом Ревенко об’їхав кілька міжнародних фестивалів, то на кожному дивувалися, питали, чи це не постановочні кадри. Проте в 1982 році, коли він знімав Карпилівку, що у Камінь-Каширському районі, люди справді по суботах десь раз у місяць, і саме у такому вигляді, ще збиралися на вечорниці. Співали, танцювали.

— Їх, учасників тих посиденьок, було десь зо три десятки, — пригадує Борис Павлович. — І лише дві чи три жіночки за все своє життя бували в районному центрі, одна в Луцьку, а всі інші виїжджали хіба в сусідні села. Автентика повна! Я організував їм поїздку в Луцьк і запис на обласному радіо, то їхні пісні крутили ще багато років. А фільм у набитому битком сільському клубі мусили показувати одній і тій же аудиторії по кілька разів, бо кожен хотів себе роздивитися. Потім ці глядачі виходили, інші заходили, і ми знову крутили, крутили...

Тодішній обком партії запропонував Ревенку показати Миколайчуку та Сабате «усі волинські фільми, які маєте». Миколайчук видався присутнім доволі знервованим, бо його пригнічував недремний контроль органів... Навіть у працівниках кіностудії він спочатку вбачав «сексотів», проте нема людини, яка б не розкрила душу Борису Павловичу. У якийсь момент Миколайчук прошепотів йому, що дуже втомився і хотів би трохи «розмагнітитися».

— Та Боже мій, кажу я йому. Он твій готель за універмагом, а кіностудія від готелю за два кроки. Дочекайся, коли твої наглядачі підуть спати — і до нас, — пригадує Ревенко.

Гості були зачаровані «Карпилівськими вечорницями» й готові були вже на завтра їхати на натуру. Забігаючи наперед, зауважу, що цього «органи» не допустили й, крім показового Ратнева з передовим колгоспом і двоповерховими будиночками, Миколайчука із француженкою нікуди й не повезли.

До прийому високих гостей на кіно-студії готувалися. Помітивши, що Еліан сподобалися чорниці, якими їх тут пригощали, Борис Павлович наказав закупити їх та ще волинських полуниць багато. Вино й коньяк мали бути тільки французькими. З іншої ж закуски лише сало, цибуля, картопля в мундирах. Гуляли до світанку, розмовляли лише про мистецтво. Валерій Бєлов ще півночі друкував Миколайчуку фотографії з «Карпилівських вечорниць», а Борис Петрович годині о четвертій ще подався з Іваном... кататися на роверах на Театральній площі Луцька навколо пам’ятника Лесі Українці. Натішившись спілкуванням, як дитя, режисер та француженка з чоловіком о п’ятій подалися ночувати в готель.

Опісля члени кіностудії «Волинь» слали листи Еліан у Париж. Але всі листи чомусь поверталися з поміткою «Адресат вибув»... Тієї пам’ятної веселої ночі вона обіцяла збудувати Миколайчуку волинське село під Парижем... Та через два роки після візиту в Луцьк Іван помер.

У 1999 році на базі кіностудії «Волинь» Борис Ревенко з однодумцями провели перший всеукраїнський фестиваль аматорських фільмів пам’яті Івана Миколайчука. А далі, як в Україні водиться, каже Ревенко, грошей на такий фестиваль уже не знаходилося... Цього літа стрічка «Карпилівські вечорниці», котра так зачарувала Миколайчука, поїхала на фестиваль його пам’яті в Чернівцях.

ДО РЕЧI

Перший та «Культура» покажуть спецпрограми до 70-річчя Миколайчука.

Напередодні та в день ювілею Івана Миколайчука українські телеканали транслюватимуть спеціальні фільми та програми, присвячені акторові та його таланту, який творив шедеври українського кінематографу.

15 червня Перший Національний покаже документальний фільм «Сімдесятники» (цикл програм про українських режисерів, роботи яких увійшли до списку шедеврів українського та світового кіно — так сталося, що їх творчість, в основному, припадала на період сімдесятих років), а також художній фільм Сергія Параджанова, в якому Іван Миколайчук зіграв головну роль, «Тіні забутих предків».

На каналі «Культура» у програмі «Василь Вітер. Ретроспектива» буде показано фільм «Іван Миколайчук. Тризна». Ця стрічка створювалася більш ніж 20 років тому, на студії «Укртелефільм» і стала першим документальним фільмом про Івана Миколайчука. Про історію створення фільму «Іван Миколайчук. Тризна» розповість режисер стрічки Василь Вітер. Програма вийде в ефірі каналу «Культура» у п’ятницю, 10 червня, о 21.00, та в суботу, 11 червня, о 10.00, а також з повтором безпосередньо 15 червня, о 21.00, та 22 червня, о 10.00.