ЩОДЕННИК

28 липня

Щосуботи він сидів на стільці, поглинаючи поглядом довгу дорогу. Весь сивий, виходець з минулого століття, що бачив громадянські й світові, проїхав верхи майже півстоліття. Тепер- самотній спокій огортає його душу. Назбиравши хмизу, розпалює змуровану плиту, ллє воду в банячок, кладе картоплю…І раптом — радість з’являється в його очах. Дочекався ! Поприїжджали онуки! Не одинока тепер вечеря, зібралась рідня…

Старанніше готує свою юшку дід, щось по-своєму примовляючи. Терпке повітря вміщує в собі запах свіжого кропу і смаженої цибулі. Дерева гойдає п’янкий вітер, що приніс з поля аромат жита і лугових трав. І ллється з самої його душі незнана ніким, але рідна пісня. В ній переплітаються людські долі, гойдаються ранкові роси, запалюються вогні далеких зірок. Тепло і затишно стає навколо. Саме так, як буває лише в дитинстві, коли грієшся у лоні рідних долонь, і на кожному кроці живе казка. Ще видно стару дерев’яну хату, і садок назавжди зберіг запах дідової юшки , так само тихо колишеться жито. Тільки по-новому бачиться світ. Не чути більше рідного голосу, не збирається щосуботи рідня…