ЩОДЕННИК

13 листопада

Будь ти проклята! — кричить, німiючи, моя душа, коли на очі й у вуха кожного дня накочуються вали горілчаної реклами то з екрану телевізора, то з вуличних білбордів.

Ось на одному з них навзнак лежить напівгола дівиця, біля неї пляшка «Мєрної» й радісний напис: «Она сказала «Да!». Через метрів 300 знову величезний щит із зображенням пляшки «Арсеналу» й мужнього обличчя нагадує: «Кожен день твій!»

Через хвилину-другу їзди обабіч дороги знову наїжджає пляшка «Бондарьова» з обнадійливим: «Свій свого завжди пізнає». З наступної величезної дошки, на якій красується півтораметрова пляшка горілки, в наказовому порядку тисне на свідомість: «Не стримуй бажання!» І так до безкінечності... Коли приходиш на кладовище в рідному селі, стає моторошно від усвідомлення того, що майже кожна четверта-п’ята могила поглинула життя людини, яка мала б іще жити, але пішла в небуття зовсім молодою через те, що «не стримувала свого бажання» «кожен день». Цього року через горілку переселився на кладовище 23-річний батько мого трирічного сусіда Колі. Душі скількох людей, як і моя, волають: «Будь ти, проклята, горілко!» І тричі хай будуть прокляті ті, хто у твої обійми штовхає мільйони людей.