ЩОДЕННИК

13 жовтня

У центрі міста, де розташувався жвавий транспортний вузол, дві гарнесенькі молодички роздавали передвиборні агітаційні матеріали: хто охоче брав, хто відвертався й біг далі у своїх справах. Аж ось до них придріботіла старенька бабця, що має поруч свій монопольний бізнес — торгує насінням. Під прилаштованим біля її торгової точки дотепним плакатиком: «Купуйте вітчизняне!» Дивлюсь, а вона взяла декілька агіток і ще просить... «А й ловкі ж будуть кульочки». На те я згадав новелу Івана Чандея «Провесінь». Там героїня новели, Параска, не зразу взяла газетку від агітатора за партію аграріїв, та коли второпала, що то безкоштовно та ще й регулярно — вмить погодилася: «Буде в хаті в що кусник сала загорнути». До цього їй ще пообіцяли — тільки голосуйте за нас! — два мішки диковинного суперфосфату — раз, племінних теличок — два, насіннєве зерно — три, а ще... «Боже милосердний! — сказав агітатор. — То я виджу, ви, газдинько, босі... Наша партія вас обує!» Прийшли, щоправда, мірку зняли, принесли й чобітки, але ж відразу й забрали довгі й вузькі лістини — такі собі талони для голосування. Нині ніхто талони заздалегідь на руки виборцю не роздає, і то — добре. Роздають агітки, й кожен на свій розсуд знаходить їм своє місце. А ще щиро й рясно-рясно роздають обіцянки, й ось тут — у технології обіцянок — нічого не змінилося.