ЩОДЕННИК

Ніхто в селі Вознівці Жмеринського району, що на Вінниччині, не пам’ятає, щоб баба Олена журилася. Вона завше співає. Як не народних, то своїх. Олена Покровська склала 80 пісень та чотири балади про історію й теперішнє рідного села, лиш політику оминає: «А для чого про неї писати? Я про землю, про простих людей».

Про політику був перший вірш тоді ще четвертокласниці Оленки. Він починався словами «За Атлантичним океаном живуть капіталісти», далі, як вчила тодішня ідеологія, про те, що вони знущаються над бідними і хочуть війни, але така міцна країна, як Радянський Союз стоїть на сторожі миру і врятує всю планету. Наступний про журавку. Таку й взяв собі назву сільський вокальний колектив, який згодом став народним. «Хіти» «Журавки» — баби Оленині пісні про матір, батька й сина, хлібороба. «Я хотіла послати свої пісні Миколі Гнатюкові... Але хіба ж вони до нього дійдуть? Навіть в обласній газеті їх не надрукували. Я і в «Сільські вісті» їх відправляла. Шо там казати, кругом треба гроші, — махає рукою Олена Іванівна. — А що ми, пенсіонери сільські, — від пенсії до пенсії часом не можеш дотягнути. Уже третій рік на паї геть кружки зерна не дають. Якщо так буде й далі, село пропаде. Треба, щоб змінилася система влади. І на нового президента моя надія не певна, хоча ще й не знаю, за кого буду голосувати, почитаю програми, побачу, але якби ж вони дотримувалися того, що обіцяють. Я слухаю радіо, знаю всіх депутатів. Але програма їхня перед виборами була одна. А нині дії інші...»