ЩОДЕННИК

Добігає кінця літній ранок з його звичними клопотами. Коли все уже впорано в господі, коли вже готовий сніданок, йду будити внученятко, яке ще солодко спить, додивляючись останні рядочки нічних сновидінь.

— Вставай-но, моє маленьке ластів’ятко. Вмиємо твоє личко криничною водичкою, якщо швиденько заплетемо поціловане сонечком волоссячко у дві пружні кiски, то ще встигнемо розбудити джмелика, який завжди ночує у квітці жоржини, набираючи золотого пилку на черевце і лапки. Доторкнемось руками до личок чорнобривців і вдихнемо їхній сильний неповторний аромат. Помилуємось фіолетовими грамофончиками паничів, що задерикувато поплелись на високий паркан, обвили гінкі стебла соняшників і амаранту. А тепер ось заглянемо в сині, як небо, очиці петрових батогів, яких безліч наросло біля стежки.

Стрункими шеренгами вишикувались різнокольорові цинії-майорці. Біля їхніх ніг статечно розляглись по землі красолі — настурції — жовті, оранжеві, бордові їхні квіточки грайливо ховаються в круглих листках, з-під яких де-інде виглядають тільки квіткові хоботочки, наповнені солодким нектаром. А оранжеві нагідки, порушуючи правила городнього співжиття, неслухняно розбіглися по всьому городу, наступаючи на ноги картоплі, бурякам, капусті, цибулі, біля якої гордовито підняла свої блідо-рожеві квіти іноземка-ехінацея. З нею змагаються і висотою, і яскравим кольором рожеві та бордові мальви, заглядаючи у вікна хати.