ЩОДЕННИК

Якось між жінками-сусідками зайшла мова про справедливість на землі, про розплату за заподіяне ближньому зло.

Крапку над «і» в розмові поставила Надія Андріївна, красива, сильна жінка, яка сорок років доїла корів у радгоспі. 25 років тому поселилась на нашій вулиці, вийшовши заміж за вдівця, ставши матір’ю 14-річній Тамарі та п’ятирічному Сашку.

Було це тоді, коли для того, щоб купити машину, треба було років п’ять-шість простояти в черзі. На радгосп була виділена одна машина. На засіданні профкому вирішили надати право на купівлю машини їй як одній із кращих доярок. Радості сім’ї не було меж, особливо радів першокласник Сашко. Та сталося так, що один із «сильних світу» переграв усе, й машину купив його близький родич.

Гіркими сльозами плакав Сашко, коли довідався, що машини батьки не куплять. Сльози сиріт даремно не падають. Бог карає тих, хто робить зле сиротам.

Місяців зо три поїздив на машині її хазяїн, а потім так побив її в ДТП, що відновленню машина не підлягала.