ЩОДЕННИК

Хоч скільки б разів доводилось бути в зоопарку, годинами можу спостерігати за лебедями. Великі білі птахи граціозно тримаються на воді, повільно й велично пливуть по її гладіні, віддзеркалюючись на темному тлі озерця, створюючи ілюзію, що їх удвічі більше.

Та чим довше спостерігаєш, як вони щохвилини їдять, по-зміїному пригинаючи шиї до води, хапають дзьобами кинуте їм печиво і, розмочуючи його у воді, ковтають, як тріскотять, помахуючи хвостами, випрошуючи у відвідувачів ще й ще щось, мимоволі приходять у голову крамольні думки: невже ж їхнє життя, життя одного із найграціозніших і найкрасивіших птахів, тільки й полягає в тому, щоб наситити витончену за формою плоть?

Краса їхня тоді якось меркне, грація здається двозначною, оманною, й усе царство птахів і звірів починає представлятись зграєю, яка чатує, підстерігає, переслідує, щоб когось убити та з’їсти. І все це для того, щоб здійснювався обмін речовин.

І тому з болісною надією згладжую негативні враження думкою про недовершеність світу, в якому найвища краса живе нероздільно з ницістю інстинктів і вбивств заради продовження життя.