ЩОДЕННИК

У парку на мене чекала страшенна несподіванка — під мідними соснами пересувалося по хвої мале зозуленя. От тобі й на! Оце так знавіснів електорат проти зозуль-олігархів! То зозуленя викидало всіх, а це і його «бортонули». Отже, і для мене ще не все в цьому житті втрачено! Отже, ще є шанс!..

Час від часу мене охоплює порив до багатства. Потім я «обмануюсь» — і просвітлено починаю думати про дух, про те, що поставлена минуща ціль — зовсім не та планка, яку треба було брати... Затим я намічав вищу планку. Але на все тому ж огидному шляху — збагачення («Кляті олігархи зомбували!»). Дорогою постійних прагнень і «обломів» я дійшов мисленно до потреби здобути Нобелівську премію. Потім задумався, згадавши викинуте зозуленя, що не один бідолаха такого ж хоче. Та відтак, із ліричною українською безпечністю, переконав себе, що «нобель» буде саме мій.

«А тоді?» — озвався внутрішній песиміст.

«Тоді? — на мить задумався внутрішній оптиміст. — Мене візьмуть у штат центральної української газети, і я матиму щомісячну гарантовану зарплату».