ЩОДЕННИК

Тварини в харківському зоопарку, куди ми з сестрою забрели, маючи ще час до потяга, до глибини душі вразили мене своїм депресивним виглядом. Не знаю, що тому причиною. Хоча навіщо шукати якесь пояснення — вже одного факту того, що це зоопарк, мабуть, більш ніж досить. Красень-олень безнадійно тинявся від однієї стіни вольєру до іншої, пуми і леви поховалися у тінь і апатично поринули у власні думки, безцеремонно повернувшись спинами до відвідувачів. Мавпи, теж не звертаючи уваги на сторонніх, вирішували власні проблеми. Хтось спав, хтось голосно з’ясовував стосунки, а двоє молоденьких ніжно тулилися одне до одного. Тільки золоті фазани не викликали гнітючого почуття: шикарне забарвлення їхнього пір’я мимоволі нагадувало, що десь у світі існують веселі карнавали, майже такі самі яскраві та барвисті.

Біля вольєру з осликами красувалась звична табличка з проханням не годувати тварин, бо це їм шкодить. Однак відвідувачі зоопарку з якоюсь шаленою впертістю сунули крізь грати клітки печиво, цукерки, залишки бутербродів і ще хтозна-що.

Згадалися слова мого викладача-філософа. Він говорив, що у підсвідомості кожного з нас закладено неприйняття слова «не». Саме тому діти, коли їм щось забороняють, намагаються якраз це і зробити. Потім реагувати на «не» вчиться свідомість. А найбільш внутрішнє «я» таки залишається незмінним.

Відразу на думку спадають десять заповідей і все, що витікає з їх порушення. Словом, «заборонений плід». Надто складні питання, аби знайти на них однозначну вiдповiдь. Однак тварин шкода...