ЩОДЕННИК

Уперше слово «обилие» було вигадане й вимовлене людиною, звичайно ж, восени.

У початковому довгому звукові «о» відобразилося здивування людини щедрістю землі, яка щойно віддячила їй за весняну оранку й сівбу, літні жнива горами золотого збіжжя.

У пружному «би» зваженi стиглi плоди, вiд яких зігнулися гілки слив, яблунь, груш. Вони «вагомо, зримо» зриваються і місячною ніччю, й на світанку, летять до землі і гучно порушують тишу, будять людей, закликаючи до себе: «Ось ми! Тут ми! Прийдіть, підніміть нас із землі!..»

А ласкаве «лие»? Земля не кидає, не викидає свої дари. Вона наче ллє їх.

Ллються по схилах горбів ниви.

Ллються води з джерел у ріки.

Ллються під вітром трави на луках.

Ллються яскраво-червоними струмками в лісовій траві ягоди костяницi, журавлини, морошки. Все сповнене солодкості, стиглості, благодатного достатку.

Одним словом, «обилие»...