ЩОДЕННИК

Діти страшенно цікавляться дорослим життям, а тим цей інтерес здається зайвим. Бо потім вони у виявах дитячої життєдіяльності впізнають себе.

Паркани і стовпи аж валяться від важкої лайки.

Її почули від нас.

Дороги конають, конвульсивно звиваються, мов змії, під накиданим сміттям.

Ми, українські арії, його кидали, а нове покоління віддано переймало нашу гнилу невихованість.

Вони вже змалечку п’ють спиртне і запалюють у роті паперовий циліндрик національного чи американського диму, — а ми засоромлено розглядаємо природу: від нас же і цього малюки навчилися.

Шаблею не вміємо махати. Якщо кухонним ножем — то тільки в спину. За друга хіба що дружину його любимо...

Але вони, діти, все-таки йдуть проти наших спроб знищити їх.

У класі мого хлопчика Назара на парті написано: «Я люблю тебе. Ніна». Всі усміхаються, хто прочитає. Добре так — тебе люблять. А на фундаменті в занепадницькому мікрорайоні я щасливо прочитав: «Галя — хороша дівчинка».