ЩОДЕННИК

Куди не глянь — всюди поля. Такі різні. Природні та рукотворні. Фізичні та містичні. Добре, якщо видимі, чутні, відчутні. Гірше, коли без кольору, запаху, смаку та інших ознак їхньої присутності. Часом такі непомітні, що грішним ділом не відразу і зрозумієш, що залишив межі поля, скажiмо, правового, чи набрів ненароком на поле, наприклад, мінне.

Словом, у будь-якої фізичної особи східноєвропейської національності, якщо вона не польовий командир, депутат чи сапер, постійні проблеми з полями. Рукотворними особливо.

Взяти хоча б правове поле вітчизняного зразка. Хоч воно і не фізичне, але за шкодою для нашого здоров’я йому немає рівних. Тим більше, що, на відміну від мінного, воно поки жиле і десь навіть густонаселене. Тому-то зарубіжні доброзичливці і стурбовані облаштуванням нашого правового поля за євростандартами.

Хочете, мовляв, увійти в Євросоюз через шенгенські двері, не полінуйтеся змайструвати чарівний законодавчий ключик, яким ці двері тільки і відкриваються. Приборкайте, мовляв, законом свою не в міру розбурхану ринкову стихію. Заженіть-но бурхливий кредитно-фінансовий потік у законодавче русло. І щоб без цього вашого горезвісного дишла. А там, кажуть, подивимося. До речі, «там подивимося» — до болю знайома відповідь на наше наболіле єврозапитання.