Щоденник

Що потрібно для того, аби повести за собою людей, пройнятися їхнім болем, бути на висоті часу, генерувати ідеї, заслужити подяку й пошану нащадків? Це до снаги лише сильним розумом і духом особистостям. Узяти, до прикладу, нашу далеку й нещодавню історію. На жертовний шлях служіння своєму народу і Батьківщині могли стати лише ті, хто добре володів словом, ніс духовне світло, був високоосвіченим, свідомо обравши нелегкий життєвий шлях, на якому були і перемоги, і поразки. Таких народжувала кожна епоха. Той же Тарас Шевченко — полум’яний поет, борець за правду і волю, національні лідери доби УНР: Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Іван Огієнко, Дмитро Антонович; подальших визвольних змагань: Степан Бандера, Роман Шухевич, неперевершені митці художнього слова-патріоти Олег Ольжич, Олена Теліга, Іван Багряний і ще багато великих імен, котрі могли стійко перенести всі випробування долі, бути безкомпромісними в досягненні своєї мети і залишили яскравий слід у національній історії лише завдяки своїм чеснотам, світлому розуму та силі духу. У радянський період серед партфункціонерів був, мабуть, єдиний у колишньому СРСР перший секретар Полтавського обласного комітету партії Федір Моргун, котрий багато займався самоосвітою, став літератором, публіцистом, зміг осмислити у своїх книжках драматичну долю українського селянства, завдані йому випробування в ХХ столітті. І тоді у владі були розумні люди, але їх було обмаль. Нині є політики, державні діячі, котрі мають хорошу освіту, вони всебічно ерудовані. Але є й чимало таких собі «ловців» успіху, котрі, не напружуючи мізків, через вигідні зв’язки й за допомогою грошей швидко стали кандидатами, докторами наук і навіть академіками. Безсоромно переписувати чужі наукові праці, займатися відвертим плагіатом для них та подібних їм — звичне діло. Прикладів безліч. Про це не раз розповідали ЗМІ. Якщо раніше на високі посади в державі приводили знання і здатність керувати людьми, то останнім часом зазвичай великі гроші (здобуті нерідко в кримінальному середовищі) дають можливість потрапити за партійними списками до парламенту України й на інші високі щаблі влади. Тож і не дивно, які «перли» ми часто чуємо тепер від декого і бачимо знервовані, а то й озлоблені гримаси під час виступів із високих трибун. А скільки різних інших неподобств чинять вони без будь-яких докорів совісті. Тотальна корупція в різних її формах породжена в Україні й сучасними «інтелектуалами» від товстого гаманця. До неї вдаються люди, котрі мають тепер у кишені не одного диплома. Вони твердо засвоїли правила гри, нові цінності серед собі подібних, бо знають, що тепер престиж оцінюється не лише за інтелектом, а й великою мірою за рівнем багатства (байдуже, в який спосіб здобутого). Такі люди з «мертвою» хваткою зажерливості ніколи не збудують справедливого суспільства. Їх, на жаль, нині чимало. І, мабуть, у цьому полягає весь драматизм нашої доби. Маємо те, що маємо, як сказав один відомий політик...