ЩОДЕННИК 15 серпня

Немає проблем. Підемо й отримаємо. Тільки десятого ніхто не може. Завтра — будь ласка. А вже післязавтра — обов’язково. Це ж не принципово.

Але для бабусі — принципово. Переговори про пайок ведуться чи не з початку місяця. Ніхто не відмовляється: підемо, про що мова. Стрункими рядами. Але десятого виявляється, що ніхто не може.

Одинадцятого бабуся телефонує, аби повідомити нам сухувато:

— Можете зайти по вашу олію. Я попросила сусідського хлопчика, він вже все приніс.

Вона чекає розкаяння, але замість цього наривається на роздратовану догану: до чого ці демонстрації, ці сусідські хлопчики? Сьогодні в нас усі можуть — хто хочеш приніс би цей ненормальний пайок. Що там, щось швидкопсуюче? Півміста треба на ноги поставити через цей неймовірний пайок! Подія яка — пайок!..

Бабуся відчуває себе винною. Обіцяє, що наступного разу дочекається нас. Але наступного разу все повторюється спочатку. Як дитина, чесне слово!..

Як дитина, якій обіцяли піти з нею на риболовлю. Купити із зарплати цей чудовий пістолет. Пояснити, як влаштована електрика. У найбільш неслушні хвилини вона опиняється поруч зі своїм «А ви мені обіцяли!..». Вона не розуміє, вона абсолютно не розуміє, що сьогодні, зараз, цієї хвилини є справи більш важливі. Невже не можна зачекати?

Вона чекає. А потім приходить зима — й риболовля відпадає. Чудові пістолети всі розпродано. А електрика... та кому вона треба, ваша електрика?

У дітей та літніх інший масштаб відліку часу. Їхні очікування — продукти, які швидко псуються...