ЩОДЕННИК

— Їдемо в село! — оголосив приятель. — Не сидіти ж у тих мурах. Близько, кілометрів з двадцять. Машина бігає...

...Сестру, сказав, може десь тут зустрінемо. Повернув біля школи, ліворуч на зеленому горбі церква з блискучими банями. Сонце ополудні якраз зависло над нею. На галявині, півколом оточеній старими липами, люду чимало. Минаємо статечних тіток у барвистому, вітаємось. Біля дзвіниці кілька підлітків готуються до чогось.

Стрепенуло, понеслось, полетіло: бім-бам! Бім-бам!..

Жінки явно затівають щось, і чоловіки з ними.

— Гаївки наші ти ще не бачив. Жельмана будуть співати, Мару по землі волочити.

Так-так, пригадую. Колись, давно тому...

Забути все, повернутися ще раз у дитинство.

...Уже ніч. Вертаємо додому.

— А ти не хотів їхати, — бадьоро сміється він. Обидва сміємося.