ЩОДЕННИК

Я побачив глобус України. Здається, ожив старий жарт! Звичайно, наша індустрія розважальних сувенірів ще підводить, але я за неї порадів. І, як виявилося, марно. Продавець цілком серйозно повідомила мене, що це реальна навчальна допомога... Я спочатку не повірив. Але продавався цей глобус у книгарні у відділі науково-технічної літератури поруч з тими витворами друкарського мистецтва, які дійсно називалися «навчальними посібниками». Коштував він стільки, що рота китайських солдатів на ці гроші могла б не голодувати тижнів зо три, але виглядав просто чарівно: діаметр — сантиметрів двадцять, ніжка, з нанесеною на кулю маленькою Україною (хоч в реальності вона не була б маленькою і зайняла б одну з півкуль). А на мапі України півтора десятка міст дрібним шрифтом — інший простір пофарбовано синім кольором: світовий океан, одним словом. Причому дійсно світовий — замість усього іншого світу. Який це цинік назвав консерву «Кілька в томаті» «братською могилою»?

З почуттям гумору у мене завжди було добре, але розсміявся я тільки хвилин за п’ять, коли вже вийшов з магазину, обмірковуючи побачене. А розсмішила мене думка, яку запізно зрозумів: продавець дійсно серйозно назвала цю штуку навчальним посібником. Не знаю, яку освіту отримала вона, але, думаю, непогану: складно продавати книги, маючи інтелект зубної щітки. Ну що ж, вивчатимемо і це. Перефразовуючи народну творчість — прапор нам в руки і глобус України в... зуби. Адже не тільки нам, але і дітям в школі... За що боролися...