ЩОДЕННИК

Перший рік нового тисячоліття залишився позаду. Ми традиційно провели його ялинками, шампанським, салатом олів’є та бенгальськими вогниками. Правда, ялинки все більше стають штучними, етикетки шампанського яскравішими, у салати щедріше додають крабових паличок, а майже безневинні вогники урізноманітнилися модифікаціями китайського винаходу, що й до сьогодні приносить їм непогані прибутки, феєрверком. З останнім, як на не звиклих до подібних імпрез українців, ціла біда — гатили в новорічне небо десь до третьої, лякаючи сонних пенсіонерів та пожежну охорону. Увесь мікрорайон світився, як у американських фільмах, де сюжет розгортається навколо метеоритної катастрофи, коли тисячі маленьких, але дуже жвавих світлячків додають люменів у атмосферу й руйнують все довкола. Ніби вистояли. От тільки собаки однієї моєї знайомої тепер бояться виходити на прогулянку, бо якийсь затятий піроман креслив траєкторії польоту святкових ракет через їхні тіла. Рівень технологій, як завжди, помітно випереджає рівень культури.

Рік другий нового тисячоліття зустріли тим же, чим проводжали його попередника. Математична розсудливість і побутова зручність, що підказала такий умовний часовий розподіл, невмолимо жене нас вперед. Рахуємо століття, робимо радіовуглецеві аналізи, хоча насправді, як зауважив один великий письменник, людству завжди сімнадцять років. Прекрасна пора, хіба що гормональні виверження погано піддаються контролю.