ЩОДЕННИК

Давно притягує якимось внутрішнім магнітом приказка «Швець без чобіт». Чим же вона закодувала народ? Чи просто бажанням покепкувати з шевця-невдахи, а може чимось, що лежить глибше, в природі ремісництва? А може, це пов’язане з ментальністю мого народу? Ні, відповідні приказки є й у інших народів, наприклад, у німців, яких вважають ідеалом працелюбності й порядку. Отже це є природним, коли виробник постачає свій товар, але сам його не споживає, чи не встигає для себе його виготовити. Ось тут- то й заковика! Це ж сказано про високого професіонала своєї справи — його товари так швидко розходяться, що він працює, як сьогодні кажуть, «з коліс», товар не залежується й швидко знаходить покупця, замовлень стільки, що собі нема коли щось зробити.

Цікаво перетворити за цим критерієм сьогоднішніх постачальників різної продукції. Через рекламу, приваблювання дешевизну та інші спокуси нас змушують купувати товари доволі посередньої якості, для себе ж виготовлять все краще й без «чобіт» не залишаються. Урядовці, депутати й різні чиновники, котрі мають поліпшувати життя народу, роблять це спершу для себе, й частіше на цьому все й закінчується. Будівельники будують житло для себе за спецпроектами, автовиробники випускають автомобілі вищої якості, виробники сільгосппродукції найкраще залишають собі... І лише вчителі «без чобіт», бо найчастіше мають проблеми з вихованням власних дітей. Чи вони є останніми професіоналами чи потрібен «новий погляд»?