ЩОДЕННИК

Вона просто годувала голубів — встигла скришити вже їм півбатона. Власне, через те я й звернула увагу на цю літню жінку. А вже потім завважила у її очах сльози...

День у мене видався не найкращий. Зранку я перелила каву на свою улюблену сукню. І через те запізнилася на роботу. Потім мене обрахували у крамниці. На додачу ще й мій бойфренд, з яким планувала провести свої вихідні, раптом став посилатися на зайнятість, а у відповідь на моє роздратування висловив усе, що думає з приводу мого жахливого характеру.

Але за сльозами цієї жінки вгадувалося щось набагато серйозніше. Вона заговорила до мене сама, і те, що ховалося на дні її очей, вихлюпнулося назовні.

Її десятирічний онук осліп. Все почалося з неправильного діагнозу, поставленого місцевими лікарями. І в результаті призначеного ними опромінення хлопчик повністю втратив зір. Не допомогли численні операції, та й ніяке диво у світі допомогти йому вже не здатне: сітківка очей повністю зруйнована. Його мама покинула роботу і тепер ні на мить не відходить від сина, допомагаючи йому орієнтуватися у несподівано згаслому світі. Хлопчик досі не розуміє, чому це з ним трапилось. В суд батьки не подавали, і горю їхньому немає меж, і лиху ніякий суд уже не зарадить...

А я слухала і думала про свою сукню, крамницю і бойфренда. А ще — про Ейнштейна і його теорію відносності. Тільки стикаючись зі справжньою бідою, ми починаємо розуміти, якими мізерними, власне, є дрібниці, що псують нам настрій.

Згадався і Гіпократ: «Не нашкодь». Давно відкриті істини. То чому ж, щоб усвідомити їх, нам конче необхідно відчути це на власному досвіді?