ЩОДЕННИК

Афішні тумби нашого міста хтось обліпив оголошеннями «Куплю волосся». Безіменна фірма, за умови, що волосся не коротше 50 см, обіцяла за один кілограм 600 грн.

Подумки прикинув, хто б із рідні міг підзаробити. Дружина ще влітку зробила коротку «російську» стрижку. Коса «по пояс» безслідно щезла в перукарській смітничці.

Сестра? Ну, ця взагалі модниця. Її ефектне «каре» користується незмінною популярністю і в чоловіка вдома, і в шефа на роботі і навіть у випадкових пасажирів чоловічої статі у громадському транспорті. Уже років сім сестра не змінює стрижки.

На племінницю теж розрахунку немає. Про які 50 см мова, коли з її хлопчакуватого «гарсона» хіба що пучок чубу, вскубнеш?

Мимоволі я став придивлятися до жінок на вулиці і відзначив одну деталь: більшість слабкої статі ходить з короткими зачісками. Оце тобі! А де ж наша національна гордість? Де наші чорнокосі Наталки Полтавки, Марусі Чураївни, Роксолани? Хто вифарбував їх у фіолетовий, баклажанний, рудий, карикатурно-блякло-солом’яний кольори? Хто обтяв їхнє волосся? Невже за якихось 600 гривень ми готові віддати гендлярам найостанніше — жіночу красу?